Розділ «День другий»

— У тебе шось є? — не вірить малий.

— Консерви, — відповідає Паша. — Тільки я без ножа.

— Ну ясно, — криво усміхається малий. Лізе кишенями, дістає складеного ножа. З одного боку лезо, з другого — ложка.

— Де взяв? — питає Паша.

— У місцевих виміняв, — відповідає малий. — На сигарети.

— А сигарети де взяв? — дивується Паша.

— Теж у місцевих виміняв, — пояснює малий.

Паша розуміє, що далі краще не розпитувати. Дістає металеву банку, в темряві пробиває її ножем, починає люто шматувати. Тут-таки ранить руку. Вдруге за цей день. Перемащує кров’ю куртку, джинси, пробує зупинити кров. Малий дістає з рюкзака носову хустинку, чисту, випрану, акуратно згорнуту. Паша невміло намотує все це собі на руку.

— А це в тебе звідки? — питає Паша про хустинку.

— Дідова, — пояснює малий. — Він мені їх цілу пачку дав. Я ними кросівки чистив. Це остання.

Паша згадує про старого. Подзвонити треба було, думає. Він же там хвилюється, мабуть.

— Забув йому подзвонити, — говорить Паша.

— Забув чи не захотів? — перепитує малий.

— Шо значить не захотів? — удавано дивується Паша.

— А ти йому часто дзвониш? — нагадує малий.

Паша думає щось заперечити, потім попускається.

Справді, думає, кого я тут агітую. Простягає малому банку з консервами. На банці в місячному світлі тьмяніють краплі крові.

— Будеш? — питає.

— Перехотілося, — відповідає малий.

Паша складає ніж, віддає малому. Консерви ставить на підвіконня.