Розділ III

Квартира київських гріхів


Свобода


Сашко стояв на балконі і дивився у небо. Тіло все ще хотіло вдихати дим і відпускати його з думками увись ... Але розум наказував стояти тут, на балконі, спокійно, поволі позбуваючись шкідливих бажань. Чоловік не курив близько двох тижнів. Біля нього стояла Жадоба. Вона розповідала йому про жадібних політиків, а Сашко, як істинний філософ, намагався пояснити їх поведінку ...

— Уявляєш, ту зовнішню рекламу почепили назад, — промовила вона. — Один політик, який цілий рік не брав хабарів, сьогодні знову почав їх брати. У ресторані, на який колись пожалілися відвідувачі за невідповідність об’єму порцій на тарілці та в меню, сьогодні знову почали ті порції робити меншими. А після скарг клієнтів аж три дні страви мали відповідну вагу. Кілька МАФів прибрали із зупинок, а потім привезли назад.

— Ти завжди виграєш?

— Знаєш, коли тут влаштували революцію, я страшенно перелякалась. Приходжу на Майдан, а мене туди не кликали. Хочу змусити людей у супермаркеті не нести ті пакети до Майдану. А що там пакети, їм навіть своїх автівок не було шкода. Їхні машини підпалювали, а вони боролись далі. Я кричала на них, не просто шепотіла, я волала: «Зупинись, тобі зіпсують авто, тобі підпалять квартиру!», а їм нічого не шкода було. Їх навіть страхи за власне життя не лякали, що вже я—Жадоба. І на Майдані кожен ділився з ближнім, кожен був іншому братом, я там була зайва. Я так хвилювалась, так хвилювалась! Думала: невже це кінець? Невже тепер усе зміниться? І що ж ти думаєш? Ні! Я знайшла своїх. І знайшла тих волонтерів, які спокушалися пожертвами. Тримали в руках тисячі доларів для постраждалих від «Беркута», а я посилала їм у голову картинки власної квартири, шуби для дівчини, гаджетів, океанських курортів. І вони клали ті гроші собі за пазуху, десь біля серця. Я приходила до переляканих політиків весною, а вони такі розгублені були. Згадували той мільйон небайдужих людей з Майдану, і рука не піднімалась красти з бюджету, як раніше. І вони радилися з колегами, як же робити, що ж робити. Чекали, коли хтось перший продовжить використовувати корупційні схеми. І чекати довго не довелось.

— Іноді здається, що через тебе ця країна безнадійна. Я ось так дивлюся на них і думаю, що вони знаходяться на примітивному ступені розвитку. Жадоба може чудово показати, хто є ким. Хто є ідіотом, а хто людиною з вищим ступенем розвитку.

— Легко тобі. Ти ж тут стоїш на третьому поверсі, але насправді ти стоїш вище них, бо ти з нами, ти дивишся на всіх звисока. А згадай себе. Яким жадібним був ти. Як ти жадібно стискав у руках цукор.

— Я був скнарою, я знаю. Але тепер у мене з’явилась мрія. І я не маю права бути таким, яким був вчора.

Сашко промовив це так палко і щиро, що Жадоба зрозуміла: мрія Сашка значить для нього дуже багато. І зараз він ніби уперше покаже комусь обличчя свого першого народженого сина. Саме так інтимно, по-батьківськи, з турботою й осторогою збирався Сашко розказати про свою нещодавно народжену мрію.

— Це буде звучати дуже смішно, я знаю, — невпевнено промовив він. — Я дуже хочу побудувати завод в Україні, на якому будуть проектувати та будувати ракети, що будуть літати на інші планети.

І після цих слів Жадоба дійсно засміялась. Але Сашко продовжував.

— Побудувати його в одному з регіонів України, забезпечивши робочими місяцями і гідним рівнем життя тисячі людей. І кожен би землянин мріяв побувати у нас, щоб побачити той завод. Перший на планеті, який побудував таку ракету, на якій би можна було долетіти до Європи — супутника Юпітера. Можливо, ми б будували не величезні ракети, на запуск яких потрібно багато палива. Ми будували б наноракети — такий бджолиний рій, який би колонізував та досліджував планети, що будуть траплятись на шляху. Цей вулик міг би ділитись і розмножуватись, тобто самовідновлюватись. А ще нам би було потрібно багато вчених. У нас би було багато проблем. Ми би думали над тим, як винайти термоядерну енергію, як побороти гравітацію, як зробити перельоти в космосі безпечнішими, адже рік у космосі дуже змінює тіло і погіршує стан здоров’я. Ми би мали зрозуміти, як створити атмосферу на Марсі для того, щоб повітря не розліталось, а залишалось на його поверхні. Розумієш, у нас би був мільярд задач. Тому ми би фінансували діяльність вчених. Ми би всі відчували себе богами, які на порозі чогось грандіозного. На прибуток я б не купував собі шикарні маєтки, мене спокусити тобі не вдалось би, ні. Бо коли ти відчуваєш себе богом, коли відчуваєш на собі цю відповідальність перед усім людством, тебе не цікавлять гроші. Я б облаштував паркову зону, я би вклав гроші у рекламу зеленого туризму, я би закупив вказівники англійською мовою, які б приводили до нашого регіону тисячі зацікавлених людей. Ну звісно, підлітки по суботах більше не пили би пиво на дискотеці, бо зайнятись у селі більше нема чим. Вони вчилися би, бо знали б: лише так у них буде шанс працювати у нас. А нам були б дуже потрібні вчені, які би вказували маршрут, куди ж нам летіти, де ж є ще життя у цій галактиці, а де є інша галактика, а як би нам туди долетіти. А як би нам за годинку долетіти до Америки? Думайте і над цим, шановні науковці, думайте, дітки над цим, а не над тим, як би стріляти у батьків гроші на пиво. Ну і звісно, довелось би політикою зайнятись, бо наші ракетні інтереси потрібно було би лобіювати. Потрібно було би боротись з бюрократами, які б гальмували наші прагнення, бо ж вони заробляють гарно на тому пиві і на тих церквах.

— Це все звучить дуже нереально, — зачаровано казала Жадоба, слухаючи слова Саші, немов казку.

— Але ж такою і має бути справжня мрія. Як недосяжна гора — дуже висока. Бо чим вона вища, тим більші м’язи ти накачаєш поки дійдеш до неї, тим сильнішим і витривалішим ти станеш. А для чого ж тобі нам це життя потрібно, як не для того, щоб лізти на гору?

— І що ж далі, після того, як ти побудуєш той завод? — спитала Жадоба, бажаючи і далі пірнати у мрії Сашка.

— Я хочу бути директором того заводу і як почесний борець із цим бюрократичним бур’яном жадоби, я би полетів у нашій першій ракеті. І взяв би з собою кохану. Бо що нам ще треба? Хай би діти наші лишались. Мій син би керував заводом далі. А ми б з коханою летіли в небо і були би щасливі, бо що нам ще треба? Робочі місця ми створили, дітей народили, забезпечили і виховали гідно, діти наші розумні й гарні, а ракета наша схожа на корабель, комфортна і зручна. А за вікном неймовірне. Планети, сонце, а ті кольори, їх ніколи не побачиш з нашої планети. Ми більше не були б обмежені, ми були б вільні. Найвільніші люди, не залежні від тяжіння нашої улюбленої планети, не залежні від чарів вельмишановних гріхів. Земля би зрозуміла: ми гідні того, щоби перестати притягувати нас, ми готові відірватись від її обіймів, ми готові до нового, а нове — це не просто нове, це краще, це вище, нова форма існування... А знаєш, чому це буду саме я? Бо я буду першим, хто звільниться від усіх гріхів, насолоду я зможу отримати лише так.

Жадоба відтоді дивилась на Сашка зачаровано. Вона переповіла нам цю історію, ми не знали, як на це реагувати. Ми стали пильнішими до Сашка, постійно наглядали за ним, бо не могли дозволити йому стати вільним від нас, а разом із тим у нас росла повага до його благородства. Інколи я підходила до чоловіка, коли він спав, намагалась вгадати: він щирий чи це така гра? Але не знаходила в його серці брехні, мрії чоловіка були справжніми і, як на мене, прекрасними. Зрештою, я вже давно вважала людство водою, а планету каструлею, що стоїть на вогні. Якщо подивитись на ту воду спочатку, буде здаватись, що нічого не відбувається, але чим ближчою вода буде до кипіння, тим швидше почне рухатись. Молекули все швидше рухались би в каструлі зі сторони в сторону, а потім би тікали вгору. Людство вже почало закипати, от-от і воно почне випаровуватись.

Це сталось на початку травня. Артур закрив двері готельного номера і подивився на Лєру хижим поглядом. Він накинувся на дівчину відразу. Жадібно і без зайвих слів.

— Ти програв, — сказала я янголу. Я привела цих двох до готелю, а коли залетіла до номера, янгол уже був там. Та він не міг нічого вчинити, тому був надзвичайно засмучений. Не вберіг. Він вже відчував той тягар наслідків, який звалиться на його підопічну.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Квартира київських гріхів » автора Сурженко Маргарита на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ III“ на сторінці 1. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи