Розділ III

— Я складаю їх за кольором. І кладу на четверту, а не третю полицю.

І Саша починав знову і знову, поки Насолода лежала на ліжку і гортала журнали. Цей процес тривав кілька годин. І кожен рух давався Саші на силу, потребував такої сили, яку доводилось брати з самого денця, де її, здавалося, вже зовсім не залишилось.

— Ой, яка модна сукня! — коментувала Насолода журнал. — Щоправда, дівчатам, що її будуть носити, буде дуже незручно, але ж тренди важливіші за комфорт. Знаєш, хто надихнув дизайнера?

— Ти.

— Я.

— Кого ти ще надихнула?

— Ох, довго перераховувати.

— Я приберу, і ми підемо до митців?

— Митці в Києві живуть не так добре, щоб я їм приносила наркотики. Насолоді в Голлівуді пощастило більше. Ні, ми підемо в інше місце.

Коли Саша тремтячими руками нарешті склав усі речі вередливої Насолоди так, щоб їй догодити, вона повела його за собою, посадила в авто і відправилась на Троєщину. Більше того, Насолода завезла Сашка на край Троєщини. В одну квартиру у багатоповерхівці. На останній поверх. Ця квартира пахла пеклом. Запахи гнилі, сірки, бензину, старих меблів, газу і сміття змішалися в одне ціле, їх було важко відрізнити один від одного. Здавалось, ці запахи швидко всмоктувалися в одяг і волосся, ніби пропонували тілу розчинитись у них. У квартирі вікна були заклеєні, а лампочки перегоріли. На підвіконнику в кухні було багато коробок з-під сірників. Навкруги була напівпітьма. Наркомани, які мешкали в цій кватирі звикли до півтемряви. Вона їх не турбувала, адже вони і так вже давно були однією ногою потойбіч.

— Бачиш, це Іллюша. Іллюша продав усе, що мав, і все, що мали його батьки. Він позичив гроші у всіх, хто колись називалися його друзями, поки останній не відмовився від нього. Тепер в Іллюші закінчились гроші. А залишилась залежність. Знаєш, що він вирішив зробити? Вихід є завжди. І він його знайшов.

— Він покине?

— Це неможливо. Після стількох доз героїну покинути неможливо. Просто зараз він вколить собі дезоморфін. Ти знаєш що це?

— Ні.

— Зараз побачиш.

— Привіт, Іллюшо, — ніжно промовила Насолода. Вона знову стала солодкою. Її голос став таким лагідним, що і Саша вже готовий був повірити в її щирість.

Її обличчя стало таким привітним і щирим, що Сашко на мить подумав про те, щоб і собі вколоти дезоморфіну. І навіть не хотілося дізнаватись про те, що то за наркотик. Але все ж таки хворобливий вигляд напівмертвого наркомана повертав Сашу з небес на землю. Він зазначив, що в житті ще не бачив таких худих людей, як Ілля. Його ліва рука була чорною і дуже смерділа гниллю. Від цього до рота Саші постійно підсувалась нудота. Напевне, якби він їв того дня, то його б уже знудило.

— Привіт, — промовив зайнятий хлопець.

— Він бачить тебе? — прошепотів здивований Саша, який раптом зрозумів, що вперше побачив, як гріх говорить з кимось із людей окрім нього.

— Бачить. Навіть якщо він комусь розповість про мене... Ну, ти зрозумів. Таким ніхто не вірить, — після того гріхиня звернулась до Іллюші. — «Крокодил» — це чудова ідея. Все знайшов по рецепту?