Розділ III

— Ти спілкуєшся з людьми?

— Мені можна. У наркотичному маренні я з ними можу дуже довго розмовляти, що і практикую періодично, коли стає тісно у цій квартирі з моїми колегами. Так-от, до твого відома, Ватикан визнав наркотики гріхом. А пиха не приходить, її копає людина сама у себе, закриваючись від світу. Ти нюхай, а не дурні питання задавай. Після цього я подарую тобі блаженство. Ти готовий?

— Готовий.

— Ну, вперед. Одну ніздрю закриваєш...

— Я дивився «Кримінальне чтиво» і «Пуститися берега».

— Ой, ненавиджу Хайзенберга! Через ці серіали мені завжди важко зваблювати новеньких. Закладають у підсвідомість свої праведні установи. Ну, добре вже. Давай! Чого ти дивишся так? Уперед. Тобі сподобається, котику.

І він нахилився. І він вдихнув. І він піднявся, витер ніс. А гріхиня так ніжно усміхнулась, поклала йому руки на коліна і поцілувала. Насолода. У нього запаморочилося в голові і почало трохи нудити.

— Має минути час. Але у нас нема часу. Тому давай ще раз, — тихо промовила вона і ще раз пристрасно поцілувала його в губи. Насолода.

— Відчуваєш?

— Так. Відчуваю.

— А тепер пішли. Ти вже не хочеш спати?

— Ні. Не хочу. Хочу жити!

— Ти вже не відчуваєш злості?

— Ні, я відчуваю любов!

— Because all you need is cocaine! А пішли до хіпстерів, га?

— А пішли, — відповів Саша. Насолода потягнула хлопця до своєї кімнати. Там не було хіпстерів, але потрібно було швидко перевдягнутись. Стіни кімнати були обклеєні кольоровими шпалерами з маленькими ромашками. Саша сидів на ліжку і роздивлявся квіточки, він був ніби на ромашковому полі. Не соромлячись хлопця, Насолода перевдягнулась у квітчасту спідницю та майку, взула кеди. Саша побачив на її плечі татуювання білого зайчика. Десь він уже бачив подібне.

— Follow the white rabbit, Neo, — посміхнулась вона Саші.

— Тримай сорочку в клітинку і порвані джинси.

Саша теж швидко перевдягнувся. Він був у тренді, і це ще більше піднімало його настрій. Він відчував себе молодим і живим. Нарешті він вирветься з цієї буденності. Ромашки на стінах тим часом перетворились на листя коки і коноплі — були дуже гарними, справжньою весняною красою, яка розквітла у квартирі. Наче це зовсім і не квартира, а галявина посеред соснового лісу. На тому осередку природи мали би пастися корівки і давати дуже смачне молоко. Насолода накинула шкіряну куртку, а Сашко підійшов до дзеркала. Він так змінився за ці два місяці, певно, друзі вже і не впізнали б його. Але ж він — Нео, він тепер живе за ширмою.

— Я — Нео, — промовив він і торкнувся дзеркала. По його руці промайнула срібна хвиля щастя, яка ніби доводила, що він дійсно обраний.