Розділ III

— Сам налий, — сухо промовила та.

— Ти вчора була такою привітною і доброю, — сказав Саша. У його роті пересохло, але сил йти за склянкою води не було. — А зараз ти зла і холодна.

— Я Насолода. А ти думав, що я любов? — грубо відповіла гріхиня. Вона змінювала надзвичайну милість на гнів не лише стосовно Саші. Вона так ставилася до кожної людини, що проявляла слабкість перед її спокусами. Вона дарувала їм любов, а потім різко зневажала. — Хочеш моєї насолоди, люби мерзнути зранку. Люби відчувати цей озноб по тілу, розбитість, тривогу. Відчувай себе нікому не потрібним. Тягнись до мене залишками своєї душі. Тягнись, бажаючи отримати ще, наповнитись щастям.

— Я тебе переможу.

— Всі так кажуть. Але всім хочеться щастя і тепла. Хоча б мого синтетичного. Легкого. Такого, що можна купити. Такого, за яке розплачуються грошима, а не терпінням і добрими вчинками.

Саша думав, що зможе швидко відмовитись від пластмасового щастя Насолоди. Побороти її опромінення, як у випадках з іншими гріхами. Він знав: потрібно лише зачекати. Випив води, втамовуючи сухість у роті. Скрутився на дивані і накрився пледом. Він знав, що йому згодом стане легше. Варто просто перечекати. Але вже через годину він зайшов до кімнати наркотичної Насолоди і почав перевертати все догори дриґом, шукаючи білий порошок. У ньому прокинулася не до кінця похована лють, що лишилась після попередньої прогулянки. Він викидав із шафи її футболки і сукні. Розкривав коробки із взуттям. Навіть шкарпетки перевіряв, думаючи, що гріхиня тримає свої припаси саме там. Саша ставав усе злішим. Його очі були порожніми. Серце калатало і виривалось із грудей. А потім почало боліти, змушуючи його задихатись. Лють відчула свого клієнта і залетіла до кімнати Насолоди. Та майже в цю ж мить туди забігла Насолода.

— Ей, забирайтеся звідси геть, разом! Що за гармидер ви тут влаштували!

— Це ти почала! А я продовжую, — сказала Лють, яка харчувалась душею чоловіка. Витиснене добро відлітало до неї. Очі Саші були злі, він продовжував викидати одяг із шафи Насолоди, шукаючи хоча б щось.

— Сашо, я все своє ношу з собою! — закричала Насолода. І Саша сфокусував свій погляд на ній, немов бик на червоному. Він був готовий накинутись на Насолоду і обшукати її. У ту мить гріхиням стало страшно.

— Ліне! — закричала Лють і вибігла з кімнати. Натомість туди забігла Лінь.

Вона накинулась на Сашу, пірнула в його тіло, перетворила його на м’ясо. Саша вмить згас і впав на підлогу. Лише серце продовжувало вириватись із грудей. Через хвилину Лінь вилетіла із чоловіка, і він повільно поплентався до свого килиму біля батареї.

— Мені здається, ви трохи перегнули палицю, — сумно зазначила Жадоба.

— Це наша робота — перегинати палки, — відповіла Насолода.

Через кілька годин залежність у Саші перемогла зернятка ліні, що проростали все вище, пустали коріння все глибше, прив’язували до підлоги все сильніше. Але тепер він вирішив діяти по-іншому. Сил погрожувати вже не було. Він лежав і тремтів. Хриплим голосом він кликав до себе Насолоду. Кликав довго, поки вона нарешті не підійшла.

— Пробач. Пробач за те, що я розкидав твої речі. Наталочко... Будь ласка... Будь ласка... Забери з мене все це. Або дай мені щось. Будь ласка. Будь-що. Я зроблю для тебе все, що хочеш.

— Вибачай, не можу. Я виробляю залежність, яку не можу потім забрати. Вона навіть належить виключно тобі. Лише ти можеш її перебороти.

— Але як?

Насолода сумно зітхнула.

— Знаю я хороший спосіб звільнити тебе від цього. Але перед тим, як його застосувати, ти маєш прибрати в моїй кімнаті.

Надія надає сили. Саша підвівся і, хитаючись, поплівся за Насолодою. Якби ж він лише знав, який небезпечний цей гріх. Чоловік обережно складав кожну річ на своє місце. А Насолода знущалась. Вона викинула з полички складені футболки.