Розділ III

Ця парочка швидко дійшла до модного київського бару. Хоча була північ, у закладі було доволі людно, діджей стояв у кутку і грав музику, кілька людей танцювало.

— Подивись! Подивись! Музика! Я її бачу, — кричав Саша.

Let me tell you this story, It was that guy First you loved, then you promised Two of us losing control. Навколо Саші літало світло і букви. Так ось вона яка! Інша сторона життя! Ось що за ширмою! І Саші здавалось, що він наповнився легкістю, немов він літак, що має сили піднятись у хмари. Але замість хмар була мелодія, яку створив музикант. Діджей тієї миті став вищою істотою, він був творцем небесного, прекрасного, за музику можна було чіплятись, на неї можна було лягати, Сашко цим і займався.

— Подивись! — Саша кричав так голосно, що люди почали обертатись на нього і сміятись. Він помітив це, тому близько підійшов до Насолоди і закричав їй на вухо. — Я бачу музику! Це диво! Я відчуваю все! Я живий! Це диво!

— Це кокс, Сашо, — сумно промовила Насолода.

— Це диво! Це прекрасно!

— Ага, — пробурмотіла Насолода, закотивши очі на лоба.

I couldn't hide from the truth Of that insight I'd come to believe There lives a devil in me. Діджей включив наступну пісню, наголосивши, що вечір добігає до завершення і скоро їм доведеться прощатись. Сашко нарешті помітив: навколо нього не лише музика, але й гарний інтер’єр. Але цей інтер’єр був немов сукнею... Дійсно гарним, але таким неважливим, бо Нео віднині міг бачити глибше. Він бачив крізь картини і штукатурку, лампочки і свічки, стіни і цеглу, бачив, що він посередині неймовірного міста з багатовіковою історією. Музика вмить перетворилася на портал, через який Сашко бачив усе. Минуле і майбутнє. Кочові племена і перші кияни. Князі-язичники. Перші християни. Ці землі освячують, тепер вони назавжди захищені від зла. Це справжній осередок Божої любові. Але звісно, зло ніколи не спить. Ось воно прикидається хробаками і пролазить крізь землю під Золотими Воротами. Ось воно оселяється, будує собі помешкання посеред Києва. Ось і вона — перша квартира Київських гріхів. Іде війна. Війна зовнішня і війна всередині кожного, і тріумфує зло, і Київ майже знищено, і він перетворюється на болото, і життя завмирає. Гріхині святкують. Сашко так хотів кричати людям: «Не здавайтеся!» Скоро все зміниться. Розквітне столиця. Добро переможе. І буде незалежність, і буде продовжуватись боротьба. Головне не здаватись. Щодня боротись із цими підступними гріхинями. Боротись зі своїм найбільшим ворогом — не своїм президентом, не президентом сусідньої країни, не з сусідом, не з босом, не з батьками чи синами, не з дружиною. Боротись із собою.

І знову до світу Сашка увірвалася музика. Віднесла його, змусила вийти з трансу, змусила знову повернутись назад, закрила портал крізь стіни.

— Ти чому така сумна? Чому ти не радієш цьому прекрасному вечору? — Сашко побачив Насолоду, що схилилась над телефоном і шукала в Foursquare нові барчики.

— Хіпстери сьогодні занадто ведичні. Ведичні не ведуться. Нема клієнтів. Пішли пошукаємо на вулиці.

— Я не можу! Музика! Подивись! Я її торкаюсь! Я ще ніколи не був таким щасливим!

— Залишу тебе на годинку тут одного і пройдусь нічним Києвом. А ти не загубись! — промовила гріхиня і швидко забралася геть із закладу.

Саша стрибав, він дарував всім свою любов і свою енергію. А потім зупинився. Діджей закінчив грати, йому аплодували, він почав збирати свою техніку, пакуватись, люди розходились. Але це не стало для Сашка трагедією, бо він раптом відчув, як щось росте з його спини. Крила! Так це були крила. Він полетів. Він на міліметр відірвався від землі.

— Я лечу! Я щасливий! — промовив Саша. Він лежав у тісному туалеті бару, поки охоронець не виніс його на двір, не переніс через дорогу і не поклав на асфальт.

— Тебе підвезти кудись? Гроші є? — спитав таксист, що сидів у машині напроти.

— Крила! У мене є крила! — сказав Саша і підвівся.

— Ааа, — промовив таксист і дістав сигарету з пачки. — Норм накрило чувака.

It was so funny... And now it’s time for you to run. Саша пішов вниз до вулиці Артема, його ноги плутались, він шпортався і падав, а потім піднімався і йшов далі. Він усміхався. Sweet serial killer. Дерева навкруги здавалися йому прекрасними витворами мистецтва, вивіски світились на нього щастям. Це ніби Лондон. Європейська столиця.

— Забирайтесь геть, гріхині! Вам не місце в цьому місті. Очищуйте свої душі, люди! Покайтесь!