Розділ «ПРИМІТКИ»

 43 Перету, Володимир (1870-1935) — російський філолог, історик української та російської літератур, дійсний член НТШ, професор Київського університету. Був противником будь-якого втручання партійних чи урядових чиновників у справи науки. Це, як і обстоювана ним теза про українськість літературних пам’яток і традицій княжого Києва, призвело до репресій щодо нього: був засланий до Саратова, де й помер.

 44 Колесса Філарет (1871-1947) — український музикознавець-фольклорист, етнограф і композитор. У своїх поглядах відстоював ідею про народне походження дум.

 45 Возняк Михайло (1881-1954) — літературознавець, професор Львівського університету, довголітній співробітник видань і комісій НТШ. Автор численних праць з історії старої й нової літератури.

 46 Вересай Остап (1803-1890) — український кобзар, з родини кріпака-музиканта на Чернігівщині, славнозвісний виконавець народних дум і пісень. 1873 р. виконував свій репертуар на засіданні Південно-західного відділу Російського Географічного товариства у Києві. Його творчість вивчав і записав мелодії М. Лисенко.

 47 Кирило-Мефодіївське братство — таємне товариство, засноване з ініціативи М. Костомарова в грудні 1845 — січні 1846 р. в Києві, що ставило своїм завданням перебудову суспільства на засадах християнського вчення про справедливість, свободу. До братства належали М. Гулак, В. Білозерський, О. Навроцький, О. Петров, П. Куліш, Т. Шевченко та ін. Основним документом, у якому зафіксовані погляди й програма діяльності товариства, є "Книга буття українського народу" (в матеріалах слідства — "Закон Божий"), написана М. Костомаровим.

 48 Новий Заповіт — складова частина збірки книг, що творять Біблію. Написаний апостолами впродовж другої половини І віку й містить розповіді про життя й учення Ісуса Христа.

 49 Пулюй Іван (1845-1918) — визначний український фізик, винахідник і громадський діяч, родом з Галичини. Доцент Віденського, професор Празького університетів. Автор близько 50 наукових та науковопопулярних праць українською, німецькою та англійською мовами. У співпраці з П. Кулішем та І. Нечуєм-Левицьким перекладав з давньоєврейської мови Псалтир та з грецької — Євангеліє, які увійшли в українську Біблію, надруковану у видавництві Британського Біблійного Товариства (1903).

 50 Гатцук Микола (рр. нар. і см. невід.) — український фольклорист і мовознавець другої половини XIX ст. Видав збірку пісень і прислів’їв "Ужинок рідного поля" (1857), збірку пісень "Дев’ять струн української бандури" (1863). Автор підручника "Українська абетка" (1861), розвідки про український правопис.

 51 Соболевський Олексій (1857-1929) — російський філолог, академік Петербурзької Академії наук. У ставленні до української мови виявляв тенденційність, відстоюючи російську шовіністичну концепцію однієї "руської" мови з основними діалектами: "великоруським" (куди відносив і білоруську мову) та "малоруським".

 52 ... [уряд] арештував і жорстоко покарав особливо трьох наших письменників: Шевченка, Костомарова й Куліша — йдеться про вирок суду у справі Кирило-Мефодіївського братства, оголошений 30 травня 1847 р., згідно з яким надруковані раніше твори — Т. Шевченка "Кобзар"; П. Куліша "Повість про український народ", "Україна", "Михайло Черкасенко"; М. Костомарова "Українські балади", "Вітка" — заборонені й конфісковані з продажу. Тоді ж циркуляром міністра народної освіти було наказано по цензурному відомству заборонити надалі перевидавати ці твори. За згаданим вироком М. Костомарову, М. Гулаку та П. Кулішу заборонено було "назавжди" друкувати свої твори, а Т. Шевченку, окрім десятилітнього ув’язнення,— не лише друкувати, а й писати та малювати.

 53 На літературному конгресі в Парижі Драгомангв гостро запротестував проти цензурного наказу 1876-го року — йдеться про виступ М. Драгоманова 1 червня 1878 р. на міжнародному літературному конгресі в Парижі з темою "Література українська, поскрибована урядом російським", що набув широкого резонансу й підтримки серед прогресивної громадськості світу. У виступі наголошувалося на несправедливій практиці самодержавної Росії щодо українського письменства і його друкованого слова. Вперше опубліковано окремою брошурою в перекладі з французької мови у Львові 1878 р. (з женевського видання того ж року).

 54 "Громада"— збірник інформаційних, публіцистичних і програмно-теоретичних матеріалів, що видавав у Женеві М. Драгоманов разом з М. Павликом, С. Подолинським в 1878-1882 рр. Розуміння українського руху як національно-політичного на противагу поширеному тоді культурницькому й радикалізм суспільної програми "Громади" не знайшли підтримки серед тодішнього громадянства, і видання через це припинилося.

 55 "Кіевская старина"— науковий щомісячник українознавства, виходив у Києві протягом 1882-1906 рр., а з 1907 р. — під назвою "Україна" (українською мовою). Постала з ініціативи Т. Лебединцева при співробітництві В. Антоновича, О. Лазаревського, П. Житецького та ін. В умовах дії цензурних заборонницьких урядових актів журнал об’єднував найкращі наукові та культурні сили України.

 56 "Рада"— щоденна україномовна газета, що виходила в Києві з 1906 до 1914 р. Серед засновників і редакторів газети — Б. Грінченко, Є. Чикаленко. З активною участю С. Єфремова, В. Винниченка, М. Грушевського, С. Петлюри часопис став справжнім речником і дзеркалом українського життя.

 57 Служебник — книга для священика та диякона. В ній подано порядок проведення ранкового, вечірнього богослужіння та літургії. Міститься також список святих, які щоденно згадуються церквою.

 58 "Зоря" — двотижневий часопис, виходив у Львові 1880—1897 рр. З 1895 р. перейшов у власність НТШ і практично став всеукраїнським органом, приєднавши співробітників і передплатників з усіх українських земель. Широко вміщувалися життєписи, спомини, листування визначних людей. Журнал поклав початок "Літературно-науковому віснику".

 59 "Друг" — студентський двотижневик у Львові, виходив 1874-1877 рр. Спершу москвофільського напрямку, еволюціонував під впливом М. Драгоманова до українства.

 60 ... революція 1905 року відразу знесла всі урядові заборони на українське слово — йдеться про видання царем Маніфесту 17 жовтня 1905 р., яким було декларовано всі громадянські права, обіцяно скликати Думу з правами законотворення й контролю. Проголошувалася також свобода друку. Слідом за Маніфестом обнародуються (24 листопада) Тимчасові правила про друк, де узаконюється діяльність української преси як один із різновидів преси "инородческой".

 61 ... народилася в Києві своя українська вільна преса—з кінця 1905 по кінець 1906 р. в Україні виходило близько 40 україномовних газет і журналів різного типу. На початок 1906 р. вже працювало 17 українських видавництв, із яких 13 знаходилося в Києві.

 62 Денікін Антон (1872-1947) — російський генерал (1918-1920), командував російськими антибільшовицькими "збройними силами півдня Росії". Наступ денікінської армії на Правобережну Україну й Москву супроводжувався посиленою агітацією за "єдину неділиму Росію", погромом українських культурних організацій і шкіл.