Розділ «1. ДОБА РУСИФІКАЦІЇ»

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ

Окупувавши Україну, большевики спочатку цілком нехтували українську культуру й ніякої української мови визнавати не хотіли, більше того, ставилися до неї явно вороже, наслідуючи тим стару царську політику.

Большевики окупували Україну зброєю, а тому й поводилися в ній, як на завойованій землі. Ще в січні-лютому 1918 року вони захопили були Київ і три тижні розстрілювали кожного, хто говорив поукраїнськи. В Україні нищили все цінне, а особливо давні українські культурні пам’ятки. Це влучно зазначив поет Тичина:

Що це горить: архів, музей?

А підкладіть-но хмизу!

Але в Україні кипіло, тому большевики мусили бодай про око людське виявляти себе прихильниками, і тому 4 березня 1918 року оголосили Україну самостійною совєтською республікою, що було підтверджене й весною 1919 року III з’їздом совєтів. Так повстала УССР.

Але ставлення до української мови позоставалося те саме, негативне. В Україні відразу появився великий російський урядовий адміністраційний апарат, який і думати не хотів про якусь там українізацію; апарат цей позостався тут і до сьогодні. Орган українських соціял-демократів, що тоді співпрацювали з большевиками, "Червоний Прапор", писав про це так (Київ, 9. III. 1919 р.): "Братські відносини (большевиків до українців) занадто безцеремонні, і посягають не лише на хліб і цукор, але й на душу народу. Такої шаленої й ганебної русифікації, яка йде тепер хвилею по всій Україні, ми не знали. Ні одної листівки українською мовою для українського населення, ні одної брошурки, ні одної газети радянської влади українською мовою. Українська мова виганяється звідусюди, де б тільки вона не була. Ціла низка наказів про вживання "общепонятного" — це ознака часу. І на скромні вимоги українського громадянина забезпечити й йому також приналежні національні й культурні права, які мають представники "братнього" народу тут в Україні, є тільки одна відповідь: шовінізм, буржуазність, контрреволюція!"

Таке ставлення нової большевицької влади до української культури, в тому й до мови, відразу викликало гострі протести й повстання, що охопили всю Україну, а це змусило владу змінити своє ставлення до України взагалі, хоча б поверхово. Робилося це дуже поволі й неохоче, про що свідчить і Вол. Винниченко, що тоді вернувся був в Україну, та незабаром утік з неї. "Українська мова, як торік була (пише він у львівському "Вперед", І920 р., 30.Х), так і тепер лишилася нерівноправною мовою; як урядували росіяни мовою московського центру по всіх інституціях українського правительства, так урядують і тепер. Як відсилалися назад папери, писані українською мовою, так відсилаються і в цей момент. Підозріле відношення взагалі до всього українського. Через це не диво зустріти в найщиріших неукраїнських комуністів відношення до комуністів-українців, як до потенціяльних контрреволюціонерів".

Але Україна була важливою економічною базою, а тому большевики, поки не були ще сильними, мусили таки рахуватися з українцями бодай про людське око. І VIII З’їзд ЦК РКП(б) 6.XII.1919 р. наказав початкову "українізацію України", до чого він був змушений побоюванням, що українізація піде й без нього. З’їзд постановив: "Допомагати усуненню всіх перепон для вільного розвитку української мови й культури. Оскільки на грунті вікового пригнічення серед відсталої частини українських мас спостерігаються націоналістичні тенденції, ставитися до них із найбільшою толеранцією й обережністю. Здійснювати право трудящих мас учитися й порозуміватися рідною мовою. Вжити заходів, щоб у совєтських установах була достатня кількість службовців, що володіють українською мовою, і щоб надалі ці службовці знали українську мову".

Цікавий тут вираз "серед відсталої частини українських мас", бо така думка позостається й сьогодні панівною. Але це було в цілому тільки лукавство, бо постанова VIII з’їзду в життя не вводилася. Але Україна не була спокійною, тому в 1920 році В. Ленін публічно висловився за самостійність України, а щодо української мови, то сказав: "Дайте українцям дві мові, аби вони билися за нашу ідею!"

Як зростала українська культура, а з тим і літературна мова, показує статистика виданих книжок в Україні (в дужках подаю числа книжок російською мовою). За 1917 року, року революції, видано 747 (452) книжок, а року 1918 — 1085 (386). Інша картина вже під совєтами: 1919 р. — 665 (726), 1920 р. — 457 (369), 1921 р. — 214 (248), 1922 р. — 136 (491). Та сама картина й зо статистикою преси: 1917 р. — 158 (695), 1918 р. — 239 (319), 1919 р. — 237 (221), 1920 р. — 125 (149), 1921 р. — 123 (182), 1922 р. — 53 (186).

Але Україна міцно стояла за свою культуру, й большевики мусили "попускати". Добре працював український театр, наприклад, року 1920-го Гнат Юра заснував "Театр ім. Франка", а в березні 1922 р. повстав "Березіль" Л. Курбаса 64. 14 червня 1921 р. в Києві поєдналися Наукове Товариство ім. Шевченка й Академія Наук в одну наукову установу. Року 1921, коли розпочався НЕП (21.111.1921р.), відкрилися старі українські приватні видавництва. По Україні було велике число "Просвіт", що провадили глибоку національну працю, — совітська влада 1 травня 1922 року закрила їх, обернувши їх на "Пролеткульти", що були вже в її руках.

Большевики вперто захоплювали Україну і добилися того, що 7 липня 1922 року Україна, хоч і "самостійна" республіка, "добровільно" поєдналася з Москвою...

Наступний розділ:

2. ДОБА УКРАЇНІЗАЦІЇ


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ» автора Огієнко І.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „1. ДОБА РУСИФІКАЦІЇ“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Розділ без назви (1)

  • ЗМІСТ:

  • Микола Тимошик. Переднє слово

  • ВСТУП

  • Частина перша УКРАЇНСЬКА МОВА

  • I. ПОСТАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

  • 1. ПРАІНДОЕВРОПЕЙСЬКА ДОБА

  • 2. ТЕОРІЇ ПОСТАННЯ МОВ

  • 3. ПОДІЛ МОВ НА ГРУПИ

  • 4. ПРАСЛОВ’ЯНСЬКА МОВА

  • 5. ПОСТАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

  • 6. УКРАЇНСЬКА ЗЕМЛЯ Й УКРАЇНСЬКИЙ НАРОД

  • 7. УКРАЇНСЬКІ ПЛЕМЕНА

  • 8. ТЕРИТОРІЯ РОЗСЕЛЕННЯ

  • 9. ПОСТАННЯ МОВ БІЛОРУСЬКОЇ Й РОСІЙСЬКОЇ

  • 10. СПІЛЬНОЇ "РУСЬКОЇ" МОВИ НІКОЛИ НЕ БУЛО

  • 11. ВІДМІННІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ Й РАСИ

  • 12. ПОЛІТИКА В ОБОРОНІ "ІСКОННОГО ЄДІНСТВА РУССКІХ НАРЄЧІЙ"

  • 13. НЕОБҐРУНТОВАНІСТЬ ТЕОРІЙ УЧЕНИХ РОСІЙСЬКОЇ ШКОЛИ

  • 14. УКРАЇНСЬКА МОВА, А НЕ НАРІЧЧЯ

  • II. НАШІ НАЗВИ: РУСЬ — УКРАЇНА — МАЛОРОСІЯ

  • III. МОВА НАРОДНА Й ЛІТЕРАТУРНА

  • 1. НАРОДНА МОВА ЯК ДЖЕРЕЛО ЛІТЕРАТУРНОЇ

  • 2. РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ НЕ МОЖНА ҐРУНТУВАТИ ТІЛЬКИ НА МОВІ СЕЛЯНСЬКІЙ

  • 3. НАРОДНА МОВА В СВОЇЙ ЦІЛОСТІ — ЦЕ ОСНОВА МОВИ ЛІТЕРАТУРНОЇ

  • 4. НАРОДНА МОВА В СВОЇЙ ЦІЛОСТІ — ЦЕ НЕ СЕЛЯНСЬКИЙ ПРИМІТИВ

  • 5. ВПЛИВ ГОВІРОК НА МОВУ ЛІТЕРАТУРНУ

  • 6. ВПЛИВ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ НА НАРОДНУ

  • Частина друга РОЗВІЙ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ

  • IV. ПОЧАТОК УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ. КНЯЖА ДОБА IX-XIV ВІКІВ

  • V. ЛИТОВСЬКА ДОБА XIV-XVI ВІКІВ

  • VI. ПОЛЬСЬКА ДОБА 1569-1654 РОКІВ

  • VII. МОСКОВСЬКА ДОБА 1654-1798 РОКІВ

  • VIII. ВИНАРОДОВЛЕННЯ УКРАЇНИ В XVIII ВІЦІ

  • IX. ДОБА ВІДРОДЖЕННЯ. КОТЛЯРЕВСЬКИЙ

  • X. ШЕВЧЕНКО ЯК ТВОРЕЦЬ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ

  • XI. КУЛІШ ЯК ІДЕОЛОГ І ТВОРЕЦЬ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ

  • XII. СКОРПІОНИ НА УКРАЇНСЬКЕ СЛОВО

  • XIII. КАМЕНЯРІ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ

  • XIV. РОЗВІЙ НАЦІОНАЛЬНОЇ СВІДОМОСТИ Й ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ В ГАЛИЧИНІ

  • 1. НАЦІОНАЛЬНИЙ ЗАНЕПАД ГАЛИЧИНИ

  • 2. ПОЛОНІЗАЦІЯ ГАЛИЧИНИ

  • 3. МУР МІЖ УКРАЇНОЮ Й ГАЛИЧИНОЮ

  • 4. НАЦІОНАЛЬНЕ ВІДРОДЖЕННЯ ГАЛИЧИНИ

  • 5. ЦЕНЗУРНІ СКОРПІОНИ НА РІДНЕ СЛОВО

  • 6. МОСКВОФІЛЬСТВО В ГАЛИЧИНІ

  • 7. ВПЛИВ УКРАЇНИ НА ГАЛИЧИНУ

  • 8. РОЛЬ ІВАНА ФРАНКА В РОЗВОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ

  • 9. КАМЕНЯРІ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ В ГАЛИЧИНІ, БУКОВИНІ Й ЗАКАРПАТТІ

  • XV. ЧУДО НАД ЧУДАМИ: УКРАЇНСЬКА МОВА СТАЛА МОВОЮ ДЕРЖАВНОЮ Й СОБОРНОЮ!

  • XVI. УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРНА МОВА ПІД СОВЄТАМИ

  • 1. ДОБА РУСИФІКАЦІЇ
  • 2. ДОБА УКРАЇНІЗАЦІЇ

  • 3. ДОБА КОМУНІЗАЦІЇ

  • XVII. ГОЛОВНІ ОЗНАКИ СОБОРНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ

  • Частина третя СТАН УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ

  • XVIII. ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОГО ПРАВОПИСУ

  • 1. ДОІСТОРИЧНЕ "РУСЬКЕ" ПИСЬМО

  • 2. ДАВНІЙ БОЛГАРСЬКИЙ ПРАВОПИС

  • 3. ЄВФИМІЇВ ПРАВОПИС XIV ВІКУ

  • 4. ПІВНІЧНОУКРАЇНСЬКІ ОЗНАКИ В ПРАВОПИСУ XV-XVIІ ВІКІВ

  • 5. ПРАВОПИС М. СМОТРИЦЬКОГО 1619 РОКУ

  • 6. ЗАПРОВАДЖЕННЯ ГРАЖДАНКИ 1708 РОКУ

  • 7. ПРАВОПИС ЗА І. КОТЛЯРЕВСЬКОГО

  • 8. ПРАВОПИС О. ПАВЛОВСЬКОГО 1818 РОКУ

  • 9. ПРАВОПИС М. МАКСИМОВИЧА 1827 РОКУ

  • 10. ПРАВОПИС "РУСАЛКИ ДНІСТРОВОЇ" 1837 РОКУ

  • 11. КУЛІШІВКА 1856 РОКУ

  • 12. ПРАВОПИС КИЇВСЬКИЙ 1873 РОКУ

  • 13. ЗАБОРОНА УКРАЇНСЬКОГО ПРАВОПИСУ 1876 РОКУ

  • 14. ДРАГОМАНІВКА 1877 РОКУ

  • 15. ПРАВОПИСНА БОРОТЬБА В ГАЛИЧИНІ

  • 16. ЖЕЛЕХІВКА 1886 РОКУ

  • 17. ЗАПРОВАДЖЕННЯ ФОНЕТИЧНОГО ПРАВОПИСУ В ГАЛИЧИНІ 1893 РОКУ

  • 18. ГРІНЧЕНКІВКА, КИЇВСЬКИЙ ПРАВОПИС 1908 РОКУ

  • 19. ПРАВОПИСНА СИСТЕМА ПРОФ. ІВ. ОПЄНКА 1918-1919 РОКІВ

  • 20. АКАДЕМІЧНИЙ ПРАВОПИС 1920-1921 РОКІВ

  • 21. АКАДЕМІЧНА СИСТЕМА УКРАЇНСЬКОГО ПРАВОПИСУ 1928 РОКУ

  • 22. НОВИЙ АКАДЕМІЧНИЙ ПРАВОПИС 1945 РОКУ

  • 23. ПРАВОПИС НА ЕМІГРАЦІЇ

  • XIX. УКРАЇНСЬКЕ СЛОВНИЦТВО

  • XX. ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ НАУКОВОЇ МОВИ В КИЄВІ

  • 1. ТЕРМІНОЛОГІЧНІ СЛОВНИКИ

  • XXI. ІСТОРИЧНИЙ СЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

  • XXII. СЛОВНИЧОК ПРАВНИЧОЇ МОВИ

  • XXIII. ЯК НАВЧАТИСЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ

  • 1. ГРАМАТИКА

  • 2. ПРАВОПИС

  • 3. СЛОВНИКИ

  • 4. ЛІТЕРАТУРНА МОВА

  • 5. ЧИТАННЯ

  • 6. ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

  • 7. ТЕРМІНОЛОГІЧНІ СЛОВНИКИ

  • 8. БІБЛІОГРАФІЯ

  • XXV. ПРАЦЯ "РІДНОЇ МОВИ"

  • XXV. ПІСЛЯМОВА

  • ПРИМІТКИ