Розділ «3. ДОБА КОМУНІЗАЦІЇ»

Нова доба совєтської політики в стосунку до української культури, а в тому й до мови розпочалася після постанови ЦК ВКП(б) 3 квітня 1932 року про здушення націоналізму в Україні й запровадження у всьому комуністичних ідей. Щоб це зробити, в Україну був посланий П. Постишев, який і прибув до столиці, м. Харкова, в січні 1933 р. І він ґвалтом чистив Україну від націоналістів. Москаль з походження, демонстраційно носив українську вишивану сорочку; він же переніс 24 червня 1934 р. столицю України з Харкова до Києва. Коли 1 грудня

1934 року був забитий Кіров, то це дало Постишеву притоку "пустити кров з шовіністів": 25 березня 1935 року в Києві було засуджено на смерть чи заслання багато поетів, письменників, учених і ін. Взагалі за час своєї диктатури в Україні П. Постишев сильно понищив українську інтелігенцію, особливо верхи її.

Але й Постишев не справився з українським націоналізмом, тому на початку 1938 р. він був звільнений, а на його місце до Києва приїхав Микита Хрущов — остаточно ліквідувати найменший дух націоналізму. І це вже за його часу 15 березня 1938 р. розстріляли наркома освіти Гринька, а останній боротьбіст М. Любченко застрілився сам; тоді ж зник і А. Хвиля.

Руйнувати й спиняти розвій української мови взагалі, а літературної зокрема, большевики взялися спочатку чужими руками — за це взявся був Андрій Хвиля (чи Мусульбас, жид) та Н. Каганович. Вони власне перші підняли крик, ніби в українському мовознавстві — буржуазно-шовіністична шкідницька метода, що закріпив А. Хвиля своєю сумної нам’яти книжкою "Знищити коріння українського націоналізму на мовному фронті", Харків, 1933 р., друковано 15.000 примірників. І розпочалося в Україні те, чого немає ніде в цілому світі: самі російські большевики стали диктувати свою партійну методологію наукового мовознавства, стали вимагати вносити підхід класової боротьби навіть до діялектології. Проголошено, що старі методи мовознавства — буржуазні, контреволюційні, які жорстоко караються. Усе краще, що було недавно зроблене в мовознавстві, оголошене тепер шовіністичним шкідництвом. Пішла брутальна лайка на всіх старших учених мовознавців — їх залякано і змушено мовчати. Кожен обвинувачений не смів виправдуватися: мусить тільки публічно каятися й мовчати. Ніхто не смів виступити проти абсурдальности большевицької партійної методології в мовознавстві, бо негайно фізично згине, як було це з проф. Полонським у Харкові.

Поволі стали публічно оголошувати головні основи наукової праці під совєтами:

1. Наука мусить бути партійна, — так наказав В. Ленін. Науковець може бути й не партійний, але все, що він викладає чи пише, мусить конче йти по лінії партійній.

2. Усім наказувалось керуватися вказівками В. І. Леніна про те, що члени більшовицької партії повинні "перетворити українську мову в знаряддя комуністичної освіти трудових мас" (Твори, т. XXIV, с. 514).

3. Сталін наказав: "Що таке національна культура при диктатурі пролетаріату? Соціалістична своїм змістом і національна формою культура, яка має своєю метою виховати маси в дусі інтернаціоналізму й зміцнити диктатуру пролетаріату".*

4. Він же наказує: "Треба дати національним культурам розвинутись, щоб створити умови для злиття їх в одну спільну культуру з однією спільною мовою ".**

Совєтський уряд звичайно на всі свої більші діла шукає наукової основи. Найшли її й проти української мови. Російський мовознавець Микола Марр (1866) став навчати, що "внаслідок боротьби й перемоги пролетаріату мовна многість перетвориться на єдність мови", і він же додає, що не слід безчинно чекати на злиття мов чи перемогу одної з мов шляхом еволюції... Цебто: мовою всього комуністичного світу мусить стати одна мова — мова російська!

Сам Сталін навчає про те саме: "Треба дати національним культурам виявити свої потенції, щоб утворити умови для злиття їх в одну спільну культуру з одною мовою. Коли пролетаріат переможе у всьому світі, прийде одна спільна мова". І публічно пишеться: "Російська мова стає міжнародною мовою соціалістичної культури, як колись латина була міжнародною мовою верхів раннього середньовіччя".***

* Й. Cталін. Питання ленінізму, 1939 р., вид. 10, с. 395-396.

** Там само, с. 396.

*** Проф. Р. Паклен. Біла Книга, с. 53.

Отже, виразне завдання: злити культури всіх народів під совєтами "в одну спільну культуру з однією спільною мовою", звичайно — російською. Цебто, українська мова наперед засуджується на знищення!

Розрізнення форми й змісту національної культури Сталін поставив уперше 1930 року і з того часу це постійно нагадується. Якраз цього часу пригадали давню науку В. Леніна про конечність розрізняти в кожній культурі дві окремих класових культури. А саме, року 1913-го В. Ленін написав статтю "Критические заметки по национальному вопросу", і в ній писав:

"Когда речь идет о пролетариате, противопоставление украинской культуры в целом великорусской культуре, тоже в целом, означает самое предатєльство интересов пролетариата в пользу буржуазного национализма. Есть две национальные культуры в каждой национальной культуре. Есть великорусская культура Пуришкевичей, Гучковых и Струве, но tсть также великорусская культура, характеризуемая именами Чернышевского и Плеханова. Есть также две культуры в украинстве".*

* Сочинения В. Ленина, т. XVII, с. 143.

Цебто, Ленін у кожній культурі окремого народу розрізняє культуру соціялістичну й буржуазну. Пригадали також і науку Леніна про соціялістичну націю: "Мета соціалізму є не тільки знищення, роздроблення людськості на дрібні держави й знищення відрубності націй, не тільки зближення націй, але й злиття їх", звичайно, з єдиною російською мовою. Ось оця ленінська наука про дві культури й про конечність мати тільки одну соціялістичну культуру й націю й породили вищеподану науку Й. Сталіна.