Розділ «XV. ЧУДО НАД ЧУДАМИ: УКРАЇНСЬКА МОВА СТАЛА МОВОЮ ДЕРЖАВНОЮ Й СОБОРНОЮ!»

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ

Перша російська революція 1905 року відразу знесла всі урядові заборони на українське слово 60 і воно стало вільно розвиватися. Проти цієї заборони року 1905 виступила навіть Російська Академія наук.*

* Див. Петербурзька Академія наук у справі знесення заборони українського слова. Львів, 1905, "Літ. Наук. Вісник", і окремо.

З кінця 1905 року народилася в Києві своя українська вільна преса 61, а це відразу поставило українську мову на зовсім іншу путь розвою. Тоді як досі розвій української літературної мови йшов невеликим джерелом, то з початком української преси він поплив уже широкою річкою. Щоденна преса відразу поставила до мови сотні нових питань, на які вимагала негайної задовільної відповіді. Словник письменника не був такий різносторонній, яким ставав словник щоденної преси, що мусів обіймати все життя. І українська літературна мова сильно розросталась углиб і вшир, пильнуючи нагнати прогаяний час. Звичайно, в щоденній поквапній праці не завжди можна було дбати про належну культуру та чистоту мови, проти чого гостро виступав був їв. Нечуй-Левицький.

Війна 1914 року принесла черговий погром українському слову, бо уряд позакривав усю українську пресу й усі видавництва. А коли російські війська вдерлися в Галичину, вони почали жорстоко відімщати їй за те, що 30 літ (1876-1905) вона була захистом і для східноукраїнського слова. Доходило до того, що українські книжки почали просто палити, як трохи пізніш року 1920 палив їх Денікін 62 у Києві.

Але війна була програна, й на Сході знялася революція 7 березня 1917 року, що відразу остаточно скинула пута з українського слова, й воно зачало знову могутньо розцвітати. Преса побільшилася, число нових книжок неймовірно зростало. Так, року 1917-го вийшло 747 назв, а року 1918-го-1085. Українська літературна мова відразу вступила на правдиву, доти небувалу, путь свого розвою, що вкінці таки привів її до повного зросту й вироблення, якого спинити вже не було сили.

Проголошення самостійности України 22 січня 1918 року відразу сильно зміцнило розвій нашої літературної мови. До цього часу українська мова була все-таки мовою тільки до свого домового вжитку, мовою другорядною, бо мовою першою була державна й урядова російська мова. Тепер державною мовою стала мова українська, а це на неї накладало сотні нових обов’язків.

Без ідеї самостійности України наші старші письменники, як ми бачили вище, нагляділи були навіть і завмирання української пісні, і української мови. Старі письменники були під впливом завмирання й смерти козацтва,* яке вони покривали ніжною романтикою, й не хотіли визнавати, що казацька й січова Україна мусіла й сама завмерти в нових обставинах життя. Вони були щирі патріоти, але далі волі самому українському слову не йшли. Вони ще не знали, що слово повно розвивається тільки в своїй власній державі, бо літературну мову розвивають не тільки-но самі письменники в своїх творах красного письменства, але ще більше все буденне живе життя: школа, церква, театр, кіно, преса, державні уряди, приватні підприємства й т. ін. Проте П. Куліш ще року 1857-го пророкував: "Спасіння нашого краю — в нашій мові!"

І з 1918 року такий широкий розвій нашої літературної мови й розпочався в державному розгоні, й до творення цієї мови стали не самі поети та письменники, але все життя. Почали закладатися свої вищі школи, університети. Недовірки лякалися: та як же українською мовою провадити вищу науку? Таж слів забракне! А тим часом виявилося, коли стали складати термінологічні словники по десятках різних наукових і технічних ділянках, що наша мова дуже гнучка й зовсім придатна для творення термінологічних назв. І навіть там, де, скажемо, в мові російській уживають латинського чи грецького терміну, у нас був створений добрий свій, наприклад, центр — осередок, перпендикуляр — простопад, простопадна, параллельна — рівнобіжна й т. ін. Взагалі, різні термінології в нас стали творитися на рідній основі, чим відрізнилися від термінології російської, у своїй більшості — чужої.**

* У відповідь проти цього "завмирання України" (див. вище) і повстав гімн 1863 р. Павла Чубинського "Ще не вмерла Україна".

** Див. далі розділ XIX: Інститут Української Наукової Мови в Києві.

Вага державної самостійності в творенні літературної мови, як виявилося, була надзвичайно велика. Українська мова, в якій і тепер ще вороги хотіли б бачити тільки "мову мужичу", а в кращому випадкові — для домашнього вжитку, як та повінь весною, розторощила всі вікові пута й вийшла на вільний простір. І трапилось чудо над чудами: українська мова остаточно стала мовою літературною!

Мало цього, з часу скинення ворожих пут невпинно повставали українські школи найрізніших типів, забило життя по своїх українських урядах, канцеляріях, установах, в церкві, в театрах, в війську й т. ін., — і сталося друге чудо над чудами: виявилося, що українська мова здатна до державного життя!

І цього мало, — з часу проголошення державної самостійності України року 1918-го до неї відразу потяглися зо всіх сторін її розгублені діти: Галичина, Закарпаття, Буковина, емігрантська Канада й Америка. І трапилося третє найбільше чудо над чудами: в Україні народилася соборна всеукраїнська літературна мова!

Українська літературна мова в своєму розвої прямувала за цей час уже до нового, чого давніш не було: до культурності, до європеїзації змісту й форми. Видатний письменник Юрій Яновський вже свідомо пише: "У мене одна наречена, наречена з колиски, про яку я думав мабуть і тоді, коли не вмів ще говорити. Наречена, для якої я жив ціле життя, їй присвятив сталеву шпагу, і за неї підставляв під мечі важкий щит. Культура нації — звуть її, а в тому й культура своєї літературної мови.

Українська поетична форма й мова сильно зростає в творах наших поетів: Миколи Вороного (1871) — поета-естета в мові й формі, Спиридона Черкасенка (1876-1940) — поета і драматурга, що завжди пильнував про культуру своєї мови, родом з Херсонщини.*

* Його мову я описав у своїй праці "Сучасна українська літературна мова", Варшава, 1936 р., а також "Каменяр всеукраїнської літературної мови" // "Рідна Мова", 1937 р., с. 139-140.

Олександр Олесь (Олександр Іванович Кандиба, 1878-1942), родом з Слобожанщини, так само завжди дбав про добірливу мову, хоч на його мову критика нападала ще в Києві. Грицько Чупринка (1879-1919) високо поставив свою поетичну техніку.

Павло Тичина(1891)— найвидатніший наш поет 20-х років, його збірки ("Соняшні клярнети" 1918 р., "Плуг", "Вітер з України" й ін.) користувались популярністю. Прекрасна мова в поета Миколи Бажана (1904), часом багата на архаїзми. Дбали про мову поети Олекса Близько (19081934), В. Mиcик, Михайло Cеменко (1892), Дм. Фальківський (1898-1934), Георгій Шкуpупій (1903, футирист), Євген Плужник (1898-1936), Володимир Cоcюpа (1898) і інші.

Серед сучасних поетів треба виділити Максима Тадеушовича Рильського (19 березня 1845 р. в Києві), що завжди пильно працює над культурою своєї мови, яку він глибоко знає. Мова його творів — класична літературна мова. Його збірки поезій "На білих островах" 1910 р., "Під осінніми зорями" 1918 р., "Синя далечінь" 1922 р., "Крізь бурю й сніг" 1925 р., "Тринадцята весна" 1924 р., "Де сходяться дороги" 1929 р., "Гомін і відгомін" 1929 р., "Знак терезів" 1932 р., "Київ", "Літо" 1936 р., "Україна" 1938 р., "Збір винограду" 1940 р., "Слово про рідну матір", "Світова зоря", "Неопалима купина" 1944 р., а також численні поеми — одна перед одною виділюються красою й культурністю мови. Рильський багато перекладає.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ» автора Огієнко І.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „XV. ЧУДО НАД ЧУДАМИ: УКРАЇНСЬКА МОВА СТАЛА МОВОЮ ДЕРЖАВНОЮ Й СОБОРНОЮ!“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Розділ без назви (1)

  • ЗМІСТ:

  • Микола Тимошик. Переднє слово

  • ВСТУП

  • Частина перша УКРАЇНСЬКА МОВА

  • I. ПОСТАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

  • 1. ПРАІНДОЕВРОПЕЙСЬКА ДОБА

  • 2. ТЕОРІЇ ПОСТАННЯ МОВ

  • 3. ПОДІЛ МОВ НА ГРУПИ

  • 4. ПРАСЛОВ’ЯНСЬКА МОВА

  • 5. ПОСТАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

  • 6. УКРАЇНСЬКА ЗЕМЛЯ Й УКРАЇНСЬКИЙ НАРОД

  • 7. УКРАЇНСЬКІ ПЛЕМЕНА

  • 8. ТЕРИТОРІЯ РОЗСЕЛЕННЯ

  • 9. ПОСТАННЯ МОВ БІЛОРУСЬКОЇ Й РОСІЙСЬКОЇ

  • 10. СПІЛЬНОЇ "РУСЬКОЇ" МОВИ НІКОЛИ НЕ БУЛО

  • 11. ВІДМІННІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ Й РАСИ

  • 12. ПОЛІТИКА В ОБОРОНІ "ІСКОННОГО ЄДІНСТВА РУССКІХ НАРЄЧІЙ"

  • 13. НЕОБҐРУНТОВАНІСТЬ ТЕОРІЙ УЧЕНИХ РОСІЙСЬКОЇ ШКОЛИ

  • 14. УКРАЇНСЬКА МОВА, А НЕ НАРІЧЧЯ

  • II. НАШІ НАЗВИ: РУСЬ — УКРАЇНА — МАЛОРОСІЯ

  • III. МОВА НАРОДНА Й ЛІТЕРАТУРНА

  • 1. НАРОДНА МОВА ЯК ДЖЕРЕЛО ЛІТЕРАТУРНОЇ

  • 2. РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ НЕ МОЖНА ҐРУНТУВАТИ ТІЛЬКИ НА МОВІ СЕЛЯНСЬКІЙ

  • 3. НАРОДНА МОВА В СВОЇЙ ЦІЛОСТІ — ЦЕ ОСНОВА МОВИ ЛІТЕРАТУРНОЇ

  • 4. НАРОДНА МОВА В СВОЇЙ ЦІЛОСТІ — ЦЕ НЕ СЕЛЯНСЬКИЙ ПРИМІТИВ

  • 5. ВПЛИВ ГОВІРОК НА МОВУ ЛІТЕРАТУРНУ

  • 6. ВПЛИВ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ НА НАРОДНУ

  • Частина друга РОЗВІЙ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ

  • IV. ПОЧАТОК УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ. КНЯЖА ДОБА IX-XIV ВІКІВ

  • V. ЛИТОВСЬКА ДОБА XIV-XVI ВІКІВ

  • VI. ПОЛЬСЬКА ДОБА 1569-1654 РОКІВ

  • VII. МОСКОВСЬКА ДОБА 1654-1798 РОКІВ

  • VIII. ВИНАРОДОВЛЕННЯ УКРАЇНИ В XVIII ВІЦІ

  • IX. ДОБА ВІДРОДЖЕННЯ. КОТЛЯРЕВСЬКИЙ

  • X. ШЕВЧЕНКО ЯК ТВОРЕЦЬ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ

  • XI. КУЛІШ ЯК ІДЕОЛОГ І ТВОРЕЦЬ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ

  • XII. СКОРПІОНИ НА УКРАЇНСЬКЕ СЛОВО

  • XIII. КАМЕНЯРІ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ

  • XIV. РОЗВІЙ НАЦІОНАЛЬНОЇ СВІДОМОСТИ Й ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ В ГАЛИЧИНІ

  • 1. НАЦІОНАЛЬНИЙ ЗАНЕПАД ГАЛИЧИНИ

  • 2. ПОЛОНІЗАЦІЯ ГАЛИЧИНИ

  • 3. МУР МІЖ УКРАЇНОЮ Й ГАЛИЧИНОЮ

  • 4. НАЦІОНАЛЬНЕ ВІДРОДЖЕННЯ ГАЛИЧИНИ

  • 5. ЦЕНЗУРНІ СКОРПІОНИ НА РІДНЕ СЛОВО

  • 6. МОСКВОФІЛЬСТВО В ГАЛИЧИНІ

  • 7. ВПЛИВ УКРАЇНИ НА ГАЛИЧИНУ

  • 8. РОЛЬ ІВАНА ФРАНКА В РОЗВОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ

  • 9. КАМЕНЯРІ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ В ГАЛИЧИНІ, БУКОВИНІ Й ЗАКАРПАТТІ

  • XV. ЧУДО НАД ЧУДАМИ: УКРАЇНСЬКА МОВА СТАЛА МОВОЮ ДЕРЖАВНОЮ Й СОБОРНОЮ!
  • XVI. УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРНА МОВА ПІД СОВЄТАМИ

  • 1. ДОБА РУСИФІКАЦІЇ

  • 2. ДОБА УКРАЇНІЗАЦІЇ

  • 3. ДОБА КОМУНІЗАЦІЇ

  • XVII. ГОЛОВНІ ОЗНАКИ СОБОРНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ

  • Частина третя СТАН УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ

  • XVIII. ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОГО ПРАВОПИСУ

  • 1. ДОІСТОРИЧНЕ "РУСЬКЕ" ПИСЬМО

  • 2. ДАВНІЙ БОЛГАРСЬКИЙ ПРАВОПИС

  • 3. ЄВФИМІЇВ ПРАВОПИС XIV ВІКУ

  • 4. ПІВНІЧНОУКРАЇНСЬКІ ОЗНАКИ В ПРАВОПИСУ XV-XVIІ ВІКІВ

  • 5. ПРАВОПИС М. СМОТРИЦЬКОГО 1619 РОКУ

  • 6. ЗАПРОВАДЖЕННЯ ГРАЖДАНКИ 1708 РОКУ

  • 7. ПРАВОПИС ЗА І. КОТЛЯРЕВСЬКОГО

  • 8. ПРАВОПИС О. ПАВЛОВСЬКОГО 1818 РОКУ

  • 9. ПРАВОПИС М. МАКСИМОВИЧА 1827 РОКУ

  • 10. ПРАВОПИС "РУСАЛКИ ДНІСТРОВОЇ" 1837 РОКУ

  • 11. КУЛІШІВКА 1856 РОКУ

  • 12. ПРАВОПИС КИЇВСЬКИЙ 1873 РОКУ

  • 13. ЗАБОРОНА УКРАЇНСЬКОГО ПРАВОПИСУ 1876 РОКУ

  • 14. ДРАГОМАНІВКА 1877 РОКУ

  • 15. ПРАВОПИСНА БОРОТЬБА В ГАЛИЧИНІ

  • 16. ЖЕЛЕХІВКА 1886 РОКУ

  • 17. ЗАПРОВАДЖЕННЯ ФОНЕТИЧНОГО ПРАВОПИСУ В ГАЛИЧИНІ 1893 РОКУ

  • 18. ГРІНЧЕНКІВКА, КИЇВСЬКИЙ ПРАВОПИС 1908 РОКУ

  • 19. ПРАВОПИСНА СИСТЕМА ПРОФ. ІВ. ОПЄНКА 1918-1919 РОКІВ

  • 20. АКАДЕМІЧНИЙ ПРАВОПИС 1920-1921 РОКІВ

  • 21. АКАДЕМІЧНА СИСТЕМА УКРАЇНСЬКОГО ПРАВОПИСУ 1928 РОКУ

  • 22. НОВИЙ АКАДЕМІЧНИЙ ПРАВОПИС 1945 РОКУ

  • 23. ПРАВОПИС НА ЕМІГРАЦІЇ

  • XIX. УКРАЇНСЬКЕ СЛОВНИЦТВО

  • XX. ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ НАУКОВОЇ МОВИ В КИЄВІ

  • 1. ТЕРМІНОЛОГІЧНІ СЛОВНИКИ

  • XXI. ІСТОРИЧНИЙ СЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

  • XXII. СЛОВНИЧОК ПРАВНИЧОЇ МОВИ

  • XXIII. ЯК НАВЧАТИСЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ

  • 1. ГРАМАТИКА

  • 2. ПРАВОПИС

  • 3. СЛОВНИКИ

  • 4. ЛІТЕРАТУРНА МОВА

  • 5. ЧИТАННЯ

  • 6. ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

  • 7. ТЕРМІНОЛОГІЧНІ СЛОВНИКИ

  • 8. БІБЛІОГРАФІЯ

  • XXV. ПРАЦЯ "РІДНОЇ МОВИ"

  • XXV. ПІСЛЯМОВА

  • ПРИМІТКИ