Розділ «2. ПОЛОНІЗАЦІЯ ГАЛИЧИНИ»

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ

Року 1772-го Галичину забрала під себе Австрія. Про тяжку спадщину по Польщі акад. М. Возняк пише в своїй цінній праці "Як пробудилося народне життя в Галичині за Австрії" (Львів, 1924 р.): "Одинокою українською інтелігенцією було духовенство, але його освіта не була висока. В 1783 р. ствердив австрійський референт для справ Галичини, що один на 30 священиків мав якітакі студії, а багато з них не вміли навіть писати. Вони не були в силі говорити проповідей, ні вчити дітей катихизму... Щоб стати священиком, треба було тільки вміти по-польськи та читати й писати кирилицею" (с. 3-4). Сільський священик мало чим різнився від селянина, робив панщину, і тільки року 1777-го звільнено його від неї й від інших двірських фізичних обов’язків.

Про повну полонізацію уніятського духовенства й інтелігенції яскраво пише той же акад. М. Возняк у названій праці:

"Духовенство звичайно відбилося від народу, говорило по-польськи й нарівні з дідичем і жидами використовувало народні маси. Раз був випадок, що селянин обвинуватив свого пароха перед Консисторією, що не хоче видати йому метрики його батька. І обвинувачений парох боронився перед Консисторією тим, що він "не в силі перечитати давньої метрики, писаної по-руськи, бо в школах вчився він по-польськи, по-німецьки, але по-українськи його ніде в Галичині не вчили...

Були часи, що українські богослови тільки в останніх роках своїх наук починали вчитися трохи читати по-церковнослов’янськи й по-українськи, щоб бодай могли відчитати Службу Божу з церковних книжок. Молоді парохи говорили проповіді або сповідали такою каліченою мовою, що їх парохіяни або мало що, або цілком їх не розуміли. Деколи український священик не знав ні говорити, ні читати по-українськи. Щоб могти відправити Службу Божу, давав переписати весь Служебник 57 латинськими буквами, а проповіді в церкві говорив попольськи... Як низько впало українське духовенство (уніятське), доказує те, що 1830 р. зайшла потреба видати Словника, де церковнослов’янські слова пояснено польськими. Що це не часи Польщі, а Австрії, видко було тільки з постійних нарікань уряду, що українське (уніятське) духовенство не піддержує сільських народних шкіл і в них не вчить дітей...

Нечисленні урядники українського походження боялися признаватися до своєї народности. В наукових заведеннях ніхто з учителів і професорів не сказав ні слова по-українськи. Польська мова панувала скрізь по домах освічених українців, у Консисторії, семінарії, навіть по священичих домах. Таким робом у громадськім житті все було попольськи, й коли хто з освічених людей заговорив до селянина або до нижчої прислуги ламаною українською мовою, то це вже була велика ласка" (с. 40-41).

"Єпископат і митрополія цілковито були сполонізовані, тягли руку поляків, говорили й писали тільки по-польськи, а по-українськи нічого не вміли" (там само, с. 20). Особливо монахи василіяни скоро зовсім покатоличилися, забули все своє рідне й завжди накладали з поляками, а навіть брали чинний уділ у польському повстанні 1831 року. При таких умовах українська літературна мова не мала жодної змоги розвиватися, — вона тільки-но жевріла. І Це тоді, коли в Україні вже голосно співав Т. Шевченко...

Поляки безмірно винародовлювали в Галичині українців, а Рим, завжди опанований поляками, ніколи не заступився за уніятів. У вищеназваній праці М. Возняк розповідає, як року 1816-го в Перемишлі постало "Товариство галицьких уніятських священиків для поширення освіти й культури серед вірних на підставі християнської релігії". Світська влада затвердила це Товариство, але на нього сильно накинувся Рим і заборонив працю (с. 33-35). "Не перший це й не останній раз, — додає автор,— подув морозний вітер із Риму українцям в очі. Це дуже цікавий документ мачушиного (щоб ужити лагідного слава) трактування уніятської церкви з боку Риму цілими віками" (с. 35).

Про те саме свідчить і д-р Остап Макарушка: "В Галичині, в домі уніятського духовного всевладно панували польсько-шляхетські звичаї, польська мова, а навіть подекуди й польська ноша" (особливо польські шляхетські чоботи з високими халявами замість черевиків). Василіяни вважали себе вищими за біле духовенство, вели середні школи по-польськи, "і самі себе почували поляками; з українським народом в’язала їх тільки віра та обряд" ("Україна", 1928 р., кн. 2, с. 41-42).

Як твердить М. Возняк, сам Львів ще в 1840 р. "був цілком спольщений" (с. 117). По гімназіях до 1867 року мовою навчання була мова німецька. При таких умовинах трудно говорити про розвиток своєї літературної мови.

Але австрійський уряд хоч і як накладав з поляками ціною українців, проте мусів дати й "русинам" національну волю. Помалу поставали в Галичині українські школи, поставала світська інтелігенція, і це власне вона пробудила в Галичині національну свідомість, і поволі потягла за собою й духовенство. Саме духовенство було не в силі відродити Галичину, бо проти цього був Рим, опанований поляками.


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ» автора Огієнко І.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „2. ПОЛОНІЗАЦІЯ ГАЛИЧИНИ“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Розділ без назви (1)

  • ЗМІСТ:

  • Микола Тимошик. Переднє слово

  • ВСТУП

  • Частина перша УКРАЇНСЬКА МОВА

  • I. ПОСТАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

  • 1. ПРАІНДОЕВРОПЕЙСЬКА ДОБА

  • 2. ТЕОРІЇ ПОСТАННЯ МОВ

  • 3. ПОДІЛ МОВ НА ГРУПИ

  • 4. ПРАСЛОВ’ЯНСЬКА МОВА

  • 5. ПОСТАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

  • 6. УКРАЇНСЬКА ЗЕМЛЯ Й УКРАЇНСЬКИЙ НАРОД

  • 7. УКРАЇНСЬКІ ПЛЕМЕНА

  • 8. ТЕРИТОРІЯ РОЗСЕЛЕННЯ

  • 9. ПОСТАННЯ МОВ БІЛОРУСЬКОЇ Й РОСІЙСЬКОЇ

  • 10. СПІЛЬНОЇ "РУСЬКОЇ" МОВИ НІКОЛИ НЕ БУЛО

  • 11. ВІДМІННІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ Й РАСИ

  • 12. ПОЛІТИКА В ОБОРОНІ "ІСКОННОГО ЄДІНСТВА РУССКІХ НАРЄЧІЙ"

  • 13. НЕОБҐРУНТОВАНІСТЬ ТЕОРІЙ УЧЕНИХ РОСІЙСЬКОЇ ШКОЛИ

  • 14. УКРАЇНСЬКА МОВА, А НЕ НАРІЧЧЯ

  • II. НАШІ НАЗВИ: РУСЬ — УКРАЇНА — МАЛОРОСІЯ

  • III. МОВА НАРОДНА Й ЛІТЕРАТУРНА

  • 1. НАРОДНА МОВА ЯК ДЖЕРЕЛО ЛІТЕРАТУРНОЇ

  • 2. РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ НЕ МОЖНА ҐРУНТУВАТИ ТІЛЬКИ НА МОВІ СЕЛЯНСЬКІЙ

  • 3. НАРОДНА МОВА В СВОЇЙ ЦІЛОСТІ — ЦЕ ОСНОВА МОВИ ЛІТЕРАТУРНОЇ

  • 4. НАРОДНА МОВА В СВОЇЙ ЦІЛОСТІ — ЦЕ НЕ СЕЛЯНСЬКИЙ ПРИМІТИВ

  • 5. ВПЛИВ ГОВІРОК НА МОВУ ЛІТЕРАТУРНУ

  • 6. ВПЛИВ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ НА НАРОДНУ

  • Частина друга РОЗВІЙ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ

  • IV. ПОЧАТОК УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ. КНЯЖА ДОБА IX-XIV ВІКІВ

  • V. ЛИТОВСЬКА ДОБА XIV-XVI ВІКІВ

  • VI. ПОЛЬСЬКА ДОБА 1569-1654 РОКІВ

  • VII. МОСКОВСЬКА ДОБА 1654-1798 РОКІВ

  • VIII. ВИНАРОДОВЛЕННЯ УКРАЇНИ В XVIII ВІЦІ

  • IX. ДОБА ВІДРОДЖЕННЯ. КОТЛЯРЕВСЬКИЙ

  • X. ШЕВЧЕНКО ЯК ТВОРЕЦЬ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ

  • XI. КУЛІШ ЯК ІДЕОЛОГ І ТВОРЕЦЬ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ

  • XII. СКОРПІОНИ НА УКРАЇНСЬКЕ СЛОВО

  • XIII. КАМЕНЯРІ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ

  • XIV. РОЗВІЙ НАЦІОНАЛЬНОЇ СВІДОМОСТИ Й ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ В ГАЛИЧИНІ

  • 1. НАЦІОНАЛЬНИЙ ЗАНЕПАД ГАЛИЧИНИ

  • 2. ПОЛОНІЗАЦІЯ ГАЛИЧИНИ
  • 3. МУР МІЖ УКРАЇНОЮ Й ГАЛИЧИНОЮ

  • 4. НАЦІОНАЛЬНЕ ВІДРОДЖЕННЯ ГАЛИЧИНИ

  • 5. ЦЕНЗУРНІ СКОРПІОНИ НА РІДНЕ СЛОВО

  • 6. МОСКВОФІЛЬСТВО В ГАЛИЧИНІ

  • 7. ВПЛИВ УКРАЇНИ НА ГАЛИЧИНУ

  • 8. РОЛЬ ІВАНА ФРАНКА В РОЗВОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ

  • 9. КАМЕНЯРІ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ В ГАЛИЧИНІ, БУКОВИНІ Й ЗАКАРПАТТІ

  • XV. ЧУДО НАД ЧУДАМИ: УКРАЇНСЬКА МОВА СТАЛА МОВОЮ ДЕРЖАВНОЮ Й СОБОРНОЮ!

  • XVI. УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРНА МОВА ПІД СОВЄТАМИ

  • 1. ДОБА РУСИФІКАЦІЇ

  • 2. ДОБА УКРАЇНІЗАЦІЇ

  • 3. ДОБА КОМУНІЗАЦІЇ

  • XVII. ГОЛОВНІ ОЗНАКИ СОБОРНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ

  • Частина третя СТАН УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ

  • XVIII. ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОГО ПРАВОПИСУ

  • 1. ДОІСТОРИЧНЕ "РУСЬКЕ" ПИСЬМО

  • 2. ДАВНІЙ БОЛГАРСЬКИЙ ПРАВОПИС

  • 3. ЄВФИМІЇВ ПРАВОПИС XIV ВІКУ

  • 4. ПІВНІЧНОУКРАЇНСЬКІ ОЗНАКИ В ПРАВОПИСУ XV-XVIІ ВІКІВ

  • 5. ПРАВОПИС М. СМОТРИЦЬКОГО 1619 РОКУ

  • 6. ЗАПРОВАДЖЕННЯ ГРАЖДАНКИ 1708 РОКУ

  • 7. ПРАВОПИС ЗА І. КОТЛЯРЕВСЬКОГО

  • 8. ПРАВОПИС О. ПАВЛОВСЬКОГО 1818 РОКУ

  • 9. ПРАВОПИС М. МАКСИМОВИЧА 1827 РОКУ

  • 10. ПРАВОПИС "РУСАЛКИ ДНІСТРОВОЇ" 1837 РОКУ

  • 11. КУЛІШІВКА 1856 РОКУ

  • 12. ПРАВОПИС КИЇВСЬКИЙ 1873 РОКУ

  • 13. ЗАБОРОНА УКРАЇНСЬКОГО ПРАВОПИСУ 1876 РОКУ

  • 14. ДРАГОМАНІВКА 1877 РОКУ

  • 15. ПРАВОПИСНА БОРОТЬБА В ГАЛИЧИНІ

  • 16. ЖЕЛЕХІВКА 1886 РОКУ

  • 17. ЗАПРОВАДЖЕННЯ ФОНЕТИЧНОГО ПРАВОПИСУ В ГАЛИЧИНІ 1893 РОКУ

  • 18. ГРІНЧЕНКІВКА, КИЇВСЬКИЙ ПРАВОПИС 1908 РОКУ

  • 19. ПРАВОПИСНА СИСТЕМА ПРОФ. ІВ. ОПЄНКА 1918-1919 РОКІВ

  • 20. АКАДЕМІЧНИЙ ПРАВОПИС 1920-1921 РОКІВ

  • 21. АКАДЕМІЧНА СИСТЕМА УКРАЇНСЬКОГО ПРАВОПИСУ 1928 РОКУ

  • 22. НОВИЙ АКАДЕМІЧНИЙ ПРАВОПИС 1945 РОКУ

  • 23. ПРАВОПИС НА ЕМІГРАЦІЇ

  • XIX. УКРАЇНСЬКЕ СЛОВНИЦТВО

  • XX. ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ НАУКОВОЇ МОВИ В КИЄВІ

  • 1. ТЕРМІНОЛОГІЧНІ СЛОВНИКИ

  • XXI. ІСТОРИЧНИЙ СЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

  • XXII. СЛОВНИЧОК ПРАВНИЧОЇ МОВИ

  • XXIII. ЯК НАВЧАТИСЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ

  • 1. ГРАМАТИКА

  • 2. ПРАВОПИС

  • 3. СЛОВНИКИ

  • 4. ЛІТЕРАТУРНА МОВА

  • 5. ЧИТАННЯ

  • 6. ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

  • 7. ТЕРМІНОЛОГІЧНІ СЛОВНИКИ

  • 8. БІБЛІОГРАФІЯ

  • XXV. ПРАЦЯ "РІДНОЇ МОВИ"

  • XXV. ПІСЛЯМОВА

  • ПРИМІТКИ