Розділ «IX. ДОБА ВІДРОДЖЕННЯ. КОТЛЯРЕВСЬКИЙ»

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ

В кінці XVIII-го століття в Европі зачав сильно ширитися новий напрям в літературі й культурі, — стали цікавитися всім народним, усім своїм національним, особливо давнім. Скрізь почали досліджувати своє минуле, зацікавилися своєю народною мовою, народними піснями. Старий погляд на мову простого народу, як на мову подлу, явно став падати. Цей літературний напрям докотився й до Сходу, до Росії, й під його впливом розпочалася й тут доба відродження свого національного. В українській літературі ця доба принесла також сильне й цінне пожвавлення своєї національної літератури, що розпочав у нас Іван Котляревський (1769-1838).

Як я вище вияснював, українська література живою мовою не припинялася в нас ніколи, в тому й за XVIII віку, хоч і зійшла вона на "подлий стиль". Нове було тільки те, що провідні українські верстви на Правобережжі сполонізувалися й покатоличилися, а на Лівобережжі помосковилися, поставали панами й відірвалися від свого рідного народу, тепер закріпощеного в польську чи російську неволю, відірвалися й від його мови. Український народ утратив усе, але позосталася при ньому незмінна душа його — його жива мова, хоч і "мужицька", "хлопська". Українська мова й простий народ ходом історії — зрадою вищої класи — злилися тепер в одне ціле, в одне поняття. Епітет "хлопська", "мужицька" сильно приріс до нашої мови, особливо за XVIII століття, коли справді вона, покинена своїм панством, стала вкінці тільки мовою селянства. Українська мова позосталася, як той паралітик при широкій дорозі, — вона була окремою мовою, мовою самостійною, мовою великого народу, але народу, що програв свою державність, тому ніби нездатна для поважнішої літератури, і ця власне думка запанувала в Україні й трималася в нас більше століття, а серед росіян уперто держиться й тепер. Усіма вважалося, що українська мова, як мова літератури й науки, навіки померла разом з козацтвом і Запорізькою Січчю, а простий народ і його мова на увагу не бралися. Це ще відгомін старої науки про мовні стилі.

Іван Котляревський народився року 1769-го в Полтаві й уже за молодих літ, покінчивши Полтавську духовну семінарію, зацікавився українською етнографією: збирав народні пісні, приповідки, казки й т. ін., а тому добре знав рідну українську мову. Року 1798-го, мавши 29 літ віку, він випустив свою славну "Енеїду". Час був такий, що з української мови й з самих українців тільки підсміювалися, тому за цим духом часу пішов і Котляревський, давши "Енеїду", від якої реготала не тільки вся Україна, але й уся читацька Росія. На початку мало хто запримітив, що це поважний літературний твір, а не проста сміховинка "подлого стилю".*

* П. П. Плющ. До характеристики мовних засобів гумору в "Енеїді" Котляревського // "Мовознавство", Академія Наук УРСР, Київ, 1947 р., т. IV-V, с. 18-33.

Мало хто запримітив, що в боротьбі трьох стилів Котляревський відважно став по стороні "мови подлої", надівши на неї корону "стилю високого". Петро І своїм наказом 1720 року заборонив усякі українські друки, — Котляревський відважно зламав цього наказа, і випустив твір свій друком.

Головна заслуга Котляревського була в тому, що він рішуче, друком, став на той бік, яким ішла ще жива мова в XVIII столітті, і він знову відновив українську літературну мову в друкованому творі, — він міцно зв’язав перервану було в XVIII столітті в друках — через наказ 1720 р. — нитку нашої літератури живою мовою. Першорядної ваги було те, що Котляревський порвав з панівною тоді наукою про мовні стилі, високий і подлий, і став дивитися на мову народну, як на достойну поважних творів;

і дійсно, крім сміховинної "Енеїди", він тією ж мовою написав і твір "поважного" змісту — "Ода до кн. Куракина". А в "Наталці-Полтавці" та в "Москаль-Чарівнику" він дуже висміяв ту панівну за його часу мову, якою говорило в Україні середнє й вище панство, поволі обмосковлюючись.

Треба зазначити, що і в історії розвою російської мови настав тоді також знаменний поворотний час. Стара теорія трьох стилів, глибоко запроваджена в думки письменників і читачів, остаточно впала, а з тим упали й ті налетілості на літературну мову, що їх принесли українські вчителі. Російська літературна мова стала помалу наближатися до мови народної, а тим самим ставала мовою великоросійською. Думка про якийсь штучний "общеруський язик" тим самим падала. Творцем нової російської літературної мови став великий поет Олександр Пушкін (1799-1837), що вже рішуче порвав з наукою про три стилі в мові.

В українській літературі це сталося трохи раніше, і зробив це Котляревський. Ось тому 1798 рік, рік появи "Енеїди", став поворотною історичною датою в розвої української літературної мови, став-бо її наріжним каменем.

На свій час мова "Енеїди" була доброю народною мовою, хоч у ній, як у мові літературній, було забагато русизмів та архаїзмів. Це була та мова, що розвивалася ще до Котляревського. Про якийсь окремий український правопис Котляревський ще не думав, як довго не думали про те й його наступники, — літературний правопис був тоді спільний для російської й української літератури, — в основі своїй це старий український правопис. Ось уривок з "Енеїди" за оригіналом:

Эней бувъ паробокъ моторный

И хлопець хоть куды козакъ,

На лихо все издавсь проворный,

ЗавзятЂйшій изъ всЂхъ бурлакъ.

Ho Греки якъ, спаливши Трою,

Зробили зъ неи скирду гною,

ВЂнъ, взявши торбу, тягу давъ:

Забравши всякихъ й ТроянцЂвъ,

Осмаленыхъ, якъ гира, ланцЂвъ,

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ» автора Огієнко І.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „IX. ДОБА ВІДРОДЖЕННЯ. КОТЛЯРЕВСЬКИЙ“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Розділ без назви (1)

  • ЗМІСТ:

  • Микола Тимошик. Переднє слово

  • ВСТУП

  • Частина перша УКРАЇНСЬКА МОВА

  • I. ПОСТАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

  • 1. ПРАІНДОЕВРОПЕЙСЬКА ДОБА

  • 2. ТЕОРІЇ ПОСТАННЯ МОВ

  • 3. ПОДІЛ МОВ НА ГРУПИ

  • 4. ПРАСЛОВ’ЯНСЬКА МОВА

  • 5. ПОСТАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

  • 6. УКРАЇНСЬКА ЗЕМЛЯ Й УКРАЇНСЬКИЙ НАРОД

  • 7. УКРАЇНСЬКІ ПЛЕМЕНА

  • 8. ТЕРИТОРІЯ РОЗСЕЛЕННЯ

  • 9. ПОСТАННЯ МОВ БІЛОРУСЬКОЇ Й РОСІЙСЬКОЇ

  • 10. СПІЛЬНОЇ "РУСЬКОЇ" МОВИ НІКОЛИ НЕ БУЛО

  • 11. ВІДМІННІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ Й РАСИ

  • 12. ПОЛІТИКА В ОБОРОНІ "ІСКОННОГО ЄДІНСТВА РУССКІХ НАРЄЧІЙ"

  • 13. НЕОБҐРУНТОВАНІСТЬ ТЕОРІЙ УЧЕНИХ РОСІЙСЬКОЇ ШКОЛИ

  • 14. УКРАЇНСЬКА МОВА, А НЕ НАРІЧЧЯ

  • II. НАШІ НАЗВИ: РУСЬ — УКРАЇНА — МАЛОРОСІЯ

  • III. МОВА НАРОДНА Й ЛІТЕРАТУРНА

  • 1. НАРОДНА МОВА ЯК ДЖЕРЕЛО ЛІТЕРАТУРНОЇ

  • 2. РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ НЕ МОЖНА ҐРУНТУВАТИ ТІЛЬКИ НА МОВІ СЕЛЯНСЬКІЙ

  • 3. НАРОДНА МОВА В СВОЇЙ ЦІЛОСТІ — ЦЕ ОСНОВА МОВИ ЛІТЕРАТУРНОЇ

  • 4. НАРОДНА МОВА В СВОЇЙ ЦІЛОСТІ — ЦЕ НЕ СЕЛЯНСЬКИЙ ПРИМІТИВ

  • 5. ВПЛИВ ГОВІРОК НА МОВУ ЛІТЕРАТУРНУ

  • 6. ВПЛИВ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ НА НАРОДНУ

  • Частина друга РОЗВІЙ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ

  • IV. ПОЧАТОК УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ. КНЯЖА ДОБА IX-XIV ВІКІВ

  • V. ЛИТОВСЬКА ДОБА XIV-XVI ВІКІВ

  • VI. ПОЛЬСЬКА ДОБА 1569-1654 РОКІВ

  • VII. МОСКОВСЬКА ДОБА 1654-1798 РОКІВ

  • VIII. ВИНАРОДОВЛЕННЯ УКРАЇНИ В XVIII ВІЦІ

  • IX. ДОБА ВІДРОДЖЕННЯ. КОТЛЯРЕВСЬКИЙ
  • X. ШЕВЧЕНКО ЯК ТВОРЕЦЬ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ

  • XI. КУЛІШ ЯК ІДЕОЛОГ І ТВОРЕЦЬ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ

  • XII. СКОРПІОНИ НА УКРАЇНСЬКЕ СЛОВО

  • XIII. КАМЕНЯРІ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ

  • XIV. РОЗВІЙ НАЦІОНАЛЬНОЇ СВІДОМОСТИ Й ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ В ГАЛИЧИНІ

  • 1. НАЦІОНАЛЬНИЙ ЗАНЕПАД ГАЛИЧИНИ

  • 2. ПОЛОНІЗАЦІЯ ГАЛИЧИНИ

  • 3. МУР МІЖ УКРАЇНОЮ Й ГАЛИЧИНОЮ

  • 4. НАЦІОНАЛЬНЕ ВІДРОДЖЕННЯ ГАЛИЧИНИ

  • 5. ЦЕНЗУРНІ СКОРПІОНИ НА РІДНЕ СЛОВО

  • 6. МОСКВОФІЛЬСТВО В ГАЛИЧИНІ

  • 7. ВПЛИВ УКРАЇНИ НА ГАЛИЧИНУ

  • 8. РОЛЬ ІВАНА ФРАНКА В РОЗВОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ

  • 9. КАМЕНЯРІ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ В ГАЛИЧИНІ, БУКОВИНІ Й ЗАКАРПАТТІ

  • XV. ЧУДО НАД ЧУДАМИ: УКРАЇНСЬКА МОВА СТАЛА МОВОЮ ДЕРЖАВНОЮ Й СОБОРНОЮ!

  • XVI. УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРНА МОВА ПІД СОВЄТАМИ

  • 1. ДОБА РУСИФІКАЦІЇ

  • 2. ДОБА УКРАЇНІЗАЦІЇ

  • 3. ДОБА КОМУНІЗАЦІЇ

  • XVII. ГОЛОВНІ ОЗНАКИ СОБОРНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ

  • Частина третя СТАН УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ

  • XVIII. ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОГО ПРАВОПИСУ

  • 1. ДОІСТОРИЧНЕ "РУСЬКЕ" ПИСЬМО

  • 2. ДАВНІЙ БОЛГАРСЬКИЙ ПРАВОПИС

  • 3. ЄВФИМІЇВ ПРАВОПИС XIV ВІКУ

  • 4. ПІВНІЧНОУКРАЇНСЬКІ ОЗНАКИ В ПРАВОПИСУ XV-XVIІ ВІКІВ

  • 5. ПРАВОПИС М. СМОТРИЦЬКОГО 1619 РОКУ

  • 6. ЗАПРОВАДЖЕННЯ ГРАЖДАНКИ 1708 РОКУ

  • 7. ПРАВОПИС ЗА І. КОТЛЯРЕВСЬКОГО

  • 8. ПРАВОПИС О. ПАВЛОВСЬКОГО 1818 РОКУ

  • 9. ПРАВОПИС М. МАКСИМОВИЧА 1827 РОКУ

  • 10. ПРАВОПИС "РУСАЛКИ ДНІСТРОВОЇ" 1837 РОКУ

  • 11. КУЛІШІВКА 1856 РОКУ

  • 12. ПРАВОПИС КИЇВСЬКИЙ 1873 РОКУ

  • 13. ЗАБОРОНА УКРАЇНСЬКОГО ПРАВОПИСУ 1876 РОКУ

  • 14. ДРАГОМАНІВКА 1877 РОКУ

  • 15. ПРАВОПИСНА БОРОТЬБА В ГАЛИЧИНІ

  • 16. ЖЕЛЕХІВКА 1886 РОКУ

  • 17. ЗАПРОВАДЖЕННЯ ФОНЕТИЧНОГО ПРАВОПИСУ В ГАЛИЧИНІ 1893 РОКУ

  • 18. ГРІНЧЕНКІВКА, КИЇВСЬКИЙ ПРАВОПИС 1908 РОКУ

  • 19. ПРАВОПИСНА СИСТЕМА ПРОФ. ІВ. ОПЄНКА 1918-1919 РОКІВ

  • 20. АКАДЕМІЧНИЙ ПРАВОПИС 1920-1921 РОКІВ

  • 21. АКАДЕМІЧНА СИСТЕМА УКРАЇНСЬКОГО ПРАВОПИСУ 1928 РОКУ

  • 22. НОВИЙ АКАДЕМІЧНИЙ ПРАВОПИС 1945 РОКУ

  • 23. ПРАВОПИС НА ЕМІГРАЦІЇ

  • XIX. УКРАЇНСЬКЕ СЛОВНИЦТВО

  • XX. ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ НАУКОВОЇ МОВИ В КИЄВІ

  • 1. ТЕРМІНОЛОГІЧНІ СЛОВНИКИ

  • XXI. ІСТОРИЧНИЙ СЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

  • XXII. СЛОВНИЧОК ПРАВНИЧОЇ МОВИ

  • XXIII. ЯК НАВЧАТИСЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ

  • 1. ГРАМАТИКА

  • 2. ПРАВОПИС

  • 3. СЛОВНИКИ

  • 4. ЛІТЕРАТУРНА МОВА

  • 5. ЧИТАННЯ

  • 6. ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

  • 7. ТЕРМІНОЛОГІЧНІ СЛОВНИКИ

  • 8. БІБЛІОГРАФІЯ

  • XXV. ПРАЦЯ "РІДНОЇ МОВИ"

  • XXV. ПІСЛЯМОВА

  • ПРИМІТКИ