Розділ «XIX. УКРАЇНСЬКЕ СЛОВНИЦТВО»

А вкінці виявилося, що треба ще раз переробляти словника, і 14.II.1902 р. усі матеріяли були передані на нову редакцію Борису Грінченкові. Комісія подиктувала йому засади, на яких мусить бути зложений словник: 1. В нього входить тільки той матеріял, що має оправдання з народної мови, і 2. З письменників брати праці тільки по 1870 рік. І Б. Грінченко закінчив словника, довівши його до 68000 слів і позазначувавши джерела всіх цитат, ужитих при словах.

І нарешті, року 1909 словник таки побачив світ, це — "Словарь української мови, зібрала редакція журналу "Кіевская Старина", упорядкував з додатком власного матеріялу Борис Грінченко", Київ, чотири томи: 494, 573, 506, 563 с. Словник цей складався 46 літ (1861-1907), і мав у нас великий вплив на усталення літературної мови й літературного правопису (апостроф, звичайно, є в словнику скрізь, де треба). Це в нас класичний зразок комісійної громадської праці, що звичайно тягнеться без кінця. Найважливіша недостача цього словника на теперішній час — він не чітко відділив слова говіркові від слів літературних, і взагалі на літературну мову не звернув належної уваги, чому до словника внесено багато говіркових слів, яких у мові літературній не вживаємо. Видавництво "Українське Слово" перевидало цього Словника в Берліні року 1924 в двох томах.

Революція 1917 року застала нас без належних популярних словників, але незабаром появилося їх аж три (головніші). Це були: П. Tepпило. Словник російсько-український, Київ, 302 с., вид. 5-те. В. Дубровський. Словник московсько-український, Київ, 1918 р., 542 c. C. Іваницький і Ф. Шумлянський. Російсько-український словник, два томи, 266-250 с., Вінниця, 1918 р. Словники ці могли задовольнити тільки перші потреби нашої інтелігенції, але не робітників пера.

При Українській Академії наук у Києві, зараз по її відкритті року 1918-го, повстала "Комісія для складання словника української живої мови" (друга Комісія була для наукової мови — для термінологічних словників). При цій Комісії працювали десятки осіб, які зібрали величезний матеріял, щось біля 2 мільйонів карток. На чолі Комісії стояв акад. А. Є. Кримський. Незабаром приступили до друку п’ятитомового словника великого розміру: "Російсько-український словник". Редакторами були: В. М. Ганцов, Г. К. Голоскевич, M. M. Грінченкова (Марія Загірня), М. Калинович, А. Ніковський, В. Ярошенко й ін., головні редактори А. Кримський та С. Єфремов.*

* Див.: В. Ганцов. Комісія для складання словника української живої мови // "Зап. ВУАН", 1924 р., т. IV, с. 302-308.

Словник став появлятися випусками з 1924 року. Це в нас епохальна культурна наукова праця, що дала величезний матеріял, науково оброблений, і то матеріял нашої літературної мови. Словника цього Академія не закінчила, випустила 6 випусків, А—С, — совєтська влада заборонила його за "буржуазно-націоналістичні тенденції" (!), цебто за правдиве віддання всієї української мови (див. вище).

Чергове завдання Академії наук випустити два дальші словники, надзвичайно потрібні: 1. Словник української мови, в якому пояснення були б дані українською ж мовою, і 2. Словник українських говорів, де був би даний матеріял головно з поза літературної мови, з наших говірок і східних, і західних.

Як я вище зазначив, словник Б. Грінченка не звернув належної уваги на словника нової літературної мови, навпаки, — свідомо обмежив його 1870-м роком. Взагалі старші словники боялися новотворів і для кожного слова конче шукали опертя в мові народній. Ця метода тепер відпала, новотворів літературна мова не боїться, і тому року 1926-го С. Єфремов і А. Ніковський перевидали Грінченкового словника, вже в п’яти томах, добавивши до нього силу свіжого матеріялу (новий матеріял зазначено в ньому зірочкою).

Але словник Академії наук дуже великий, до вжитку заборонений, тому повстала потреба його зменшити на один том. 1 року 1937-го співробітники Інституту мовознавства (Ст. Василевський та Єв. Рудницький, а також В. Бабак, І. Губаржевський, О. Ізюмов, Н. Каганович, І. Кириченко, С. Пригожий, Л. Рак та інші, редактори: Ст. Василевський і П. Мустяца) видали нову працю: "Російсько-український словник", 890 с.

Останній великий словник — це "Російсько-український словник", головний редактор М. Я. Калинович, укладали ще Л. А. Булаховський та M. T. Рильський, усі члени Української Академії наук. У Словнику 80000 слів, 800 тришпальтових сторінок. Видало "Державне Видавництво іншомовних і національних словників", Москва, 1948 р. Про нього див. вище.

Про складання термінологічних словників я розповідаю далі в розділі XX, а самі ці словники див. у розділі XXIII.

Наукові мовознавці віддавна вже відчувають велику потребу мати повного історичного словника української мови, бо ті словники, що в нас є, незадовільні на теперішній час. Це будуть: Й. Горбачевскій. Словарь древняго актоваго языка СЂверо-Западнаго края и Царства Польскаго, 1874 р. И. Hоcовичъ. Алфавитный указатель старинныхъ словъ, извлеченныхъ изъ актовъ, относящихся къ исторіи Западной Росіи. В. Я. Ломиковскій. Словарь малоруской старины, 1808 р., див. "Кіев. Стар.", 1894 р. Ці словники не задовольняли потребам часу, й доводилося користати великим і дуже цінним словником російським: И. И. Срезневскій. Матеріалы для словаря древнерусскаго языка, видавала Російська Академія наук випусками з 1890 р.

Але Академія наук заповнила й цю дошкульну прогалину: року 1930-1933 вийшов перший том: Історичний Словник українського язика, 947 с., за редакцією Є. Тимченка, що використав для цього 365 пам’яток. Про цього словника пишу окремо далі в розділі XXI.

Так розвивалося українське словництво за три останні віки.