Розділ «Микола Тимошик. Переднє слово»

 1 Огієнко І. Український стилістичний словник. Львів, 1924.

С. 2.

З особливим наголосом акцентував автор словника увагу на те, що, беручи в основу методології історичний підхід, що дає дослідникові найбільше об’єктивності, він ніде в своїх працях не виступав "законодавцем моди", а скрізь старався бути об’єктивним істориком того, що було і що є в житті нашої мови. В єдиному місці дозволив собі емоційний відступ, констатуючи тенденцію до збільшення іноземних запозичень в українській мові: "... Наша власна українська мова в її різних численних говірках така багата, така колоритна, що просто гріх перед своїм народом поповнювати літературну мову нашу непотрібними позичками з мов чужих, скажемо, з польської чи московської" 1. Словник витримав у Канаді два перевидання.

Заходами видавництва отців василіан у Жовкві 1934 року побачив світ Огієнків "Словник слів, у літературній мові не вживаних". Це була ще одна спроба конкретизувати оголошене своїм часописом "Рідна Мова" гасло "Для одного народу — одна літературна мова, один правопис". Автор вніс до цього словника місцеві слова й форми, які в сучасній літературній мові не вживаються, або вживаються рідко (чужомовний лексичний ряд, передусім з російської та польської мов, архаїзми та галицизми, які не розуміє східноукраїнський читацький загал). В передмові до цієї праці автор зазначив: "Склав я свого Словника для людей доброї волі — для всіх тих, що щиро й відкрито визнають конечну потребу однієї соборної української літературної мови для цілого українського народу. Тому й присвячую його найперше каменярам соборної української літературної мови — усім працівникам українського слова, міцно сподіваючись від них і щирого прийняття цієї праці, і спокійного вияснення її недостач" 2.

 1 Огієнко 1. Український стилістичний словник. С. 9.

 2 Огієнко І. Словник слів, у літературній мові не вживаних. Передмова автора. Жовква, 1934. С. 6.

Показово, що цим словником Івана Огієнка через багато літ після першого видання у Жовкві зацікавиться Науково-дослідне товариство української термінології, що діяло у Нью-Йорку в 70-х роках під керівництвом Костя Церкевича. Саме заходами цього товариства й було перевидано цю важливу працю ученого в серії "Бібліотека термінологічних словників і монографій.

Поява наукової розвідки "Українсько-російський словник початку XVII століття" викликана випадковим знайденням Іваном Огієнком ще 1937 року в польському Білостоку одного рідкісного рукописного видання з довгою назвою — "Книга, глаголемая Алфавит, содержащая в себе толкование иностранных речей, иже обретаются во святых Книгах не переложены на русский язык". Цей рукописний раритет колись належав сину П. Соловцова — студенту Московської академії Петру Вакулову, згодом він потрапив до любителя старовини Сулакадзева, а звідти — доньці власника бібліотеки в Білостоку Густава Векслера Ірині Марцинковської. Ця молода панянка й подарувала книгу професору Огієнку.

Маловідомий рукопис посідає в історії української культури помітне місце. Адже це перший, як зазначає Огієнко, відомий досі українсько-російський словник, складений на початку XVII століття російським автором для потреб російського читача. Потреба в такому словнику диктувалася тим, що протягом XVI-XVII століть українські книги, видрукувані в Києві й Чернігові, все більше поширювалися в Москві та інших містах Росії, але через мовні особливості не в усьому були зрозумілими тамтешнім читачам. Адже саме в цей період в Україні народжувалася нова літературна мова, в якій все більше домінували лексичні народні елементи. Ось зразки українсько-російських відповідників, взятих з цього словника: "вапно — мел; вечеря — поздний обед; ганьба — хула; гетьман — тысячник над воины, воєвода; дядина — тетка; звитяжство — победа; комора — хранальница; келих — чаша" і т. д.

Ретельно вивчивши цей рідкісний рукопис, що волею випадку збагатив його особисту колекцію, професор Огієнко через певний час вирішив повернутися до нього, передрукувавши окремим виданням і додавши сюди свою наукову розвідку, що складається з двох частин — "Українсько-російські давні взаємини" та "Алфавит іностаранних річей".

Третьою частиною був власне українсько-російський словник, складений невідомим автором на початку XVII століття. Це дослідження Огієнка побачило світ 1951 року накладом Української вільної академії наук у серії "Славістика".

В архіві митрополита Іларіона зберігається цікавий відгук на цю книгу української письменниці Докії Гуменної, яка після важких митарств у німецьких таборах Ді-Пі перебралася наприкінці сорокових років до США:

"Високодостойний отче Іларіоне!

Винюся перед Вами — таки давно дістала Ваш дарунок, "Українсько-російського словника початку XVII століття", а й досі не подякувала. Але я хотіла із смаком прочитати цю книжку, а досі не мала змоги.

І читаючи оце, пригадалося мені, що перша наукова книжка про українську культуру та літературу була ваша. Чи могла я тоді, тринадцятилітня дівчина, думати, що колись дістану від вас особисто книгу, ще й з таким теплим написом? Якби мені хто сказав тоді таке! І ще дивно: читаючи про тих заскорузлих московських невігласів-монахів, десь зовсім близько чується подих нашої минувшини з усім широким потоком її різноманітного життя всіх станів, всіх тих, хто видавали з себе і воїнів, і вчених. Читаючи про страх Москви перед європейськими впливами, думала про незмінність Москви, її сучасну "залізну заслону". Наглядно бачиш, що ніякі нові структури, реформи, революції не в силі перемогти дух народу, все одно він вертається до своїх традицій, що виходять десь поза межі соціології. Дуже й дуже дякую Вам за доставлену мені втіху при читанні Вашої цінної праці" 1.

 1 Лист Докії Гуменної від 3 вересня 1951 року до митрополита Іларіона // Архів митрополита Іларіона у Вінніпезі. Коробка 14.

Захоплення працелюбністю, наполегливістю, науковою скрупульозністю і жертовністю вченого викликає й історія написання іншої праці — "Граматично-стилістичного словника Шевченкової мови" (Вінніпег, 1961, 256 с.). Ця книга, як і багато інших праць ученого, мала драматичну долю.

Задум дослідити багату, глибоко народну мову Кобзаря, що лягла в основу української літературної мови, і на базі цього дослідження запропонувати читачеві своєрідного словника для повсякчасного користування, виник в Огієнка ще в 1918 році в Кам’янець-Подільському. Взявши в основу "Кобзаря" видання В. Доманицького 1910 року, Огієнко задумав створити повний словник мови Шевченка, широко застосувавши статистичний метод: біля кожного слова (як і його граматичної форми в конкретних реченнях), взятого з "Кобзаря", цифрою означати кількість його вживання. Саме це видання було вибрано не випадково. Адже всі пізніші друки "Кобзаря" все більше й більше відходили від авторського оригіналу. І про це варто було комусь починати відверто говорити, звертаючи увагу видавців на небезпеку вільного поводження з найголовнішою для українців книгою. Зрештою, такому практично неконтрольованому процесу варто було покласти край. В цьому бачив сенс своєї копіткої й виснажливої праці Іван Огієнко. На жаль, та колосальна праця — 200000 карток — залишилася в Кам’янці, й авторові нічого не залишалося як заново розпочати її — вже в Польщі.

Словник повністю був закінчений 1936 року й окремими частинами друкувався на сторінках часопису "Рідна Мова" протягом 1933-1939 років. Готуючи до друку його окреме видання, Огієнко додав до рукопису значний за обсягом монографічний розділ "Шевченко як творець української літературної мови", де автор грунтовно розглядає елементи мови Кобзаря, її милозвучність, синоніміку, народність і релігійність, а також новотвори та особливості авторського правопису.

У передмові автор зазначив: "Ця моя праця виходить до вшанування столітньої (1861-1961) нам’яті з дня смерті нашого великого національного поета й борця за волю України і українського народу. І я щиро прагну, щоб ця праця ширше пішла серед українського народу і допомогла розростові української літературної мови, бо цього прагнув і великий наш Кобзар".