Розділ «Частина V»

– Вода як вода.

– Значить, «Благословення Йосифа» тримає марку.

– Чого Йосифа?

– «Благословення», «Blessing» – без смаку і запаху. О, здається, ви про нього чули? Можливо, навіть перевозили для Волера цю продукцію? Чечня – Прага – Осло?  – Харрі зобразив криву посмішку. – За іронією долі.

– Про що ви?

Харрі кинув йому якийсь предмет, той описав високу дугу й опинився у Сівертсена в руках. Предмет нагадував личинку. Це була біла капсула.

– Але вона порожня… – Свен перевів погляд на Харрі.

– Само собою. Так би мовити, привіт од нашого спільного начальника Тома Волера.

Харрі випустив дим через ніс і подивився на Сівертсена. Побачив, як засмикалася жилка на лобі, як пальці нервово вчепилися в підборіддя.

– Ти, Сівертсене, як підозрюваний у чотирьох убивствах, мав би сидіти у спеціальній в’язниці під надійною охороною. Не думав про це? А ти сидиш у звичайному ізоляторі, куди може зайти всякий, у кого при собі посвідчення. Я міг би витягнути тебе звідси, черговому сказати, що повів на допит, поставити пару підписів, після чого відправити тебе прямо в Прагу. Чи – як в цьому випадку – в пекло. Як ти думаєш, хто розпорядився посадити тебе сюди, га, Сівертсене? До речі, як самопочуття?

Сівертсен глитнув. Слабке місце. Ох, яке слабке місце!

– Навіщо ви мені це розповідаєте? – прошепотів він.

Харрі знизав плечима:

– Волер дуже вибірково ділиться інформацією з підлеглими, а я, як ти зрозумів, цікавий за природою. А тобі, Сівертсен, самому не хочеться, як і мені, побачити повну картину? Чи ти з тих, хто думає, що після смерті набуде вічного життя?

Сівертсен зблід.

– Ще сигарету? – запитав Харрі. – Чи вже трохи нудить?

Останнє слово спрацювало, як детонатор. Сівертсен почав дихати розкритим ротом, хитнув головою, і в наступну мить кам’яну підлогу камери прикрасила жовта блювота. Деякий час він сидів і жадібно ловив ротом повітря.

Харрі несхвально подивився на ті декілька крапель, які потрапили йому на брюки, підійшов до раковини, відірвав шматок туалетного паперу, витер, потім відірвав іще один і подав Сівертсену. Той обтер губи, важко впустив голову і закрив обличчя долонями. Потім він схлипуючи заговорив:

– Коли я увійшов до коридору… то дуже здивувався, але зрозумів, що він розігрує якусь роль. Він підморгував мені й хитав головою: мовляв, кричить він для когось іншого. Через декілька секунд я зрозумів його задумку. Вірніше, вирішив, що зрозумів. Я думав, що йому потрібно, щоб інші повірили, ніби я озброєний. Тоді йому буде легше пояснити, чому він дозволив мені вислизнути. У нього були два пістолети. Я думав, що другий – для мене: якби хто-небудь нас побачив, у мене в руці була б зброя. Я просто стояв і чекав, поки він дасть мені пістолет. А потім прийшла ця молодичка й усе зіпсувала.

Харрі знову став біля стіни.