Розділ «Частина V»

Розділ 33

Ніч на понеділок. «Благословення Йосифа»

Машин на стоянці перед ізолятором було мало. А людей не було зовсім. Харрі повернув ключ запалювання, і мотор із передсмертним хрипом затих. Він подивився на годинник. Одинадцята десять. У нього ще п’ятдесят хвилин. Стіни дітища Тельє, Торпа і Осена перекидали один одному відлуння його кроків.

Перш ніж увійти, Харрі перевів подих.

У приміщенні було абсолютно тихо. За столами нікого. Харрі уловив справа якийсь рух: у кімнаті чергового обернулося крісло. Він побачив півобличчя з налитим кров’ю оком. Око подарувало йому порожній погляд, і крісло розвернулося назад.

Грот. Сам. Дивно. А може, й ні.

Відшукавши у столі ключ від дев’ятої камери, Харрі попрямував далі. З кімнати тюремних наглядачів чулися голоси, але потрібна камера розташовувалася дуже вдало: Харрі навіть не довелося проходити повз них.

Він вставив ключ у замок, повернув. Почекав секунду, почув усередині якесь ворушіння і відчинив двері.

Людина, яка дивилася на нього з ліжка, була не схожа на вбивцю. Харрі знав, що це ще нічого не означає. Буває, у людини все на обличчі написано, а буває, й ні.

Це обличчя було красивим: правильні риси, густе, коротко підстрижене темне волосся та блакитні очі, про які, напевно, колись говорили, що вони мамині, але з часом вони перетворилися на власні. Харрі було під сорок. Свену Сівертсену – за п’ятдесят. Харрі подумав, що більшість би, напевно, подумала навпаки.

Сівертсен був одягнений у червоні тюремні штани та куртку.

– Добрий вечір, Сівертсене. Інспектор Холе. Будьте ласкаві, підніміться та оберніться до мене спиною.

Сівертсен звів брову. Харрі погойдав у повітрі наручниками:

– Такі правила.

Не мовлячи ні слова, Сівертсен підвівся, Харрі защипнув наручники і підштовхнув його до ліжка.

Стільця в камері не було. У ній узагалі майже нічого не було, щоб не можна було поранити ні себе, ні інших. Монополія на покарання тут належала правовій державі. Харрі притулився до стіни і дістав з кишені пом’яту пачку сигарет.

– Спрацює димова сигналізація, – попередив Сівертсен. – Дуже чутлива. – Голос у нього виявився на подив дзвінким.

– Вірно. Напевно, доводилося сидіти раніше?

Харрі прикурив, став навшпиньки, підчепив кришку сигналізації й вийняв батарею.

– А правила із цього приводу що говорять? – їдко поцікавився Свен Сівертсен.