Розділ «Частина V»

– Цікаво.

– Ви перевозили зброю для Волера, Сівертсене?

– Ух, ви що, і цим займаєтеся? – Свен Сівертсен навіть не моргнув, але на лобі набубнявіли крапельки поту.

– Жарко, Сівертсене?

– Терпимо.

– Гм… – Харрі підвівся і підійшов до мийки. Стоячи до Сівертсена спиною, він дістав із полиці пластиковий стаканчик і відкрив воду. – Знаєте що, Сівертсен? Я ж про це і не подумав би, якби колега не розповіла мені про те, як Волер вас заарештовував. Тоді я згадав, як він відреагував на ваше ім’я, коли я передавав відомості, здобуті Беатою Льонн. Він зазвичай з біса уміло тримає себе в руках, а тут раптом зблід і на якусь мить застиг, ніби не міг поворушитися. В той момент я вирішив: це він зрозумів, що нас провели, й у нас ще один труп на підході. Але коли Льонн розповіла про два пістолети Волера і про те, як він кричав, щоб ви перестали в нього цілитися, до мене почало доходити. Ні, злякався він не нового вбивства, а, як я вже сказав, вашого імені. Він його пам’ятав. Ви ж один із його кур’єрів. І Волер, зрозуміло, зміркував: якщо вас звинуватять у вбивстві, все тут же випливе назовні: зброя, якою ви користувалися, причина ваших частих поїздок в Осло, всі ваші зв’язки. Суддя, може, навіть скостив би вам термін за сприяння слідству. Тому він вирішив вас пристрелити.

– Пристре…

Харрі наповнив стаканчик водою, розвернувся й підійшов до Свена Сівертсена. Поставив воду на підлогу і зняв із нього наручники. Сівертсен потер зап’ястки.

– Випийте, – сказав Харрі. – Потім я дам вам покурити і знову надіну наручники.

Свен не квапився виконувати сказане. Харрі подивився на годинник. Залишалося ще хвилин тридцять.

– Ну ж, Сівертсене!

Свен схопив стаканчик, закинув голову і випив усе до дна, не зводячи очей із Харрі.

Харрі прикурив дві сигарети, одну вручив Сівертсену.

– Але ви мені, звичайно, не вірите, – вів далі він. – Ви, навпаки, вважаєте, що Том Волер виручить вас із цієї – як би це сказати – неприємної ситуації? Що він буде чимось заради вас ризикувати, наприклад премією за довгу і вірну службу. В крайньому разі, ви вважаєте, що, маючи стільки відомостей проти нього, ви завжди можете змусити його допомогти вам.  – Харрі повільно похитав головою.  – Я думав, ви тямущий, Сівертсене. Такі ребуси нам загадували, такі п’єси розігрували, а самі завжди йшли на крок попереду. Я вже уявляв собі людину, яка напевно знає, як ми міркуємо і чого хочемо, а тут ви не змогли зрозуміти, як мислить така акула, як Том Волер.

– Ваша правда. – Сівертсен, напівзаплющивши очі, випустив у стелю цівку диму. – Я вам не вірю.

Сівертсен струсив попіл у порожній стаканчик на підлозі й схибив.

Невже він намацав слабке місце? Харрі й раніше так здавалось, а потім з’ясовувалося, що він помилявся.

– Чули, обіцяють похолодання? – поцікавився він.

– Я за норвезькими новинами не стежу, – всміхнувся Сівертсен, думаючи, що вийшов переможцем.

– Дощ іще, – додав Харрі. – До речі, як вода на смак?