Розділ «Частина V»

Вона підвелася, відчинила двері спальні й прислухалася. Ні звуку. Пішла до сходів:

– Харрі?

Її голос прозвучав стривожено, й від цього їй стало ще страшніше. Вона опанувала себе і спустилася вниз.

Нікого.

Ракель вирішила, що прокинулася через те, що вітер гримнув нещільно зачиненими вхідними дверима.

Замкнувши їх, вона пішла на кухню й налила собі склянку молока. Послухала, як скрипить дерев’яний будинок, як розмовляють одна з одною старі стіни.

О пів на другу вона підвелася. Харрі вже поїхав до себе додому, і тепер він ніколи не дізнається, що він міг би виграти сьогодні вночі.

По дорозі в спальню їй раптом знову стало страшно. Вона повернула назад, але відразу заспокоїлася, коли, трохи відчинивши двері, побачила, що Олег спить у ліжечку.

Одначе за годину вона прокинулася від кошмару й не могла знайти собі місця до самого ранку.

Білий «форд-ескорт» плив крізь літню ніч, немов стара субмарина, гуркочучи двигуном.

– Екернвеєн, – бурмотав Харрі. – Сонсгате.

– Що? – перепитав Сівертсен.

– Прикидаю найкоротший шлях.

– Куди?

– Скоро побачиш.

Вони зупинились у вузькому тупику поряд із якимись занехаяними приватними хатинками, що загубилися посеред багатоповерхової забудови. Харрі перегнувся через Сівертсена і відчинив двері з його боку. Після того, як кілька років тому в цю машину залізли злодії, ці двері вже не відчинялися зовні. Ракель навіть жартувала про схожість характерів машин і їх власників, і Харрі не знав, чи правильно розуміє сенс цього жарту. Він обійшов машину навколо, витягнув Сівертсена і поставив його спиною до себе.

– Лівша? – поцікавився Харрі, відмикаючи наручники.

– Що?

– Якою рукою б’єш сильніше: правою чи лівою?

– Та я взагалі не б’ю.