Розділ «Частина III»

Розділ 13

Понеділок. Дотик

«Ти на телеекранах, люба моя. Ціла стіна тебе. Дванадцять зображень, які рухаються однаково, відрізняючись лише щонайменшими відтінками та яскравістю. Ти йдеш по паризькому подіуму, зупиняєшся, поводиш стегнами, дивишся на мене завченим холодним, невидющим поглядом, а потім обертаєшся спиною. Ефектно. Відвертатися завжди ефектно, і ти це знаєш, люба моя.

Сюжет закінчено, і ось ти дивишся на мене дванадцятьма суворими поглядами, і по твоїх губах я читаю дванадцять однакових новин. Ти повідомляєш їх беззвучно, і я люблю тебе за цю беззвучність.

Потім повінь десь у Європі. Дивися, люба моя, це ми бредемо у воді по вулицях.

І я малюю пальцем твою зірку на вимкненому телевізорі, на мертвому й запорошеному екрані. Але між ним і кінчиком мого пальця прослизає напруга. Електрика. Крупинка життя. Вона народжується від мого дотику.

Вершина зірки торкається тротуару перед червоним цегляним будинком на іншому боці перехрестя. Звідси, з магазину, я добре бачу його в проміжках між телевізорами. Одне з найжвавіших міських перехресть, люба моя, і зазвичай тут величезні пробки, але сьогодні машини стоять лише на двох із п’яти променів, які розходяться від чорної асфальтованої серцевини. П’ять променів, люба моя! Сьогодні ти весь день лежиш у ліжку й чекаєш мене. У мене залишилася тільки одна справа, і я прийду. Якщо хочеш, я можу покласти в тайник лист і прошепотіти тобі завчені напам’ять слова: «Люба моя, я постійно думаю про тебе. Досі відчуваю поцілунки твоїх губ, дотик твого тіла…»

Відчиняю двері й виходжу з магазину. Світ заливає сонце. Сонце. Заливає. Чекай мене».

День для Мьоллера почався погано.

Вночі визволяв Харрі з ізолятора, а вранці прокинувся від болів. Живіт роздуло, як повітряну кулю.

Але найгірше попереду.

Втім, о дев’ятій він у цьому засумнівався, коли тверезий Харрі з’явився на вранішню нараду. За столом на той час вже сиділи Том Волер, Беата Льонн, четверо оперативників і двоє співробітників кримінального відділу, яких учора ввечері викликали з відпустки.

– Усім доброго ранку, – почав Мьоллер. – Сподіваюся, всі вже в курсі, над чим ми зараз працюємо. Дві справи, ймовірно два вбивства, здійснені, за всіма ознаками, одним злочинцем. Коротше, все занадто вже схоже на кошмар. – Він зарядив у проектор перший слайд. – Ліворуч ми бачимо ліву руку Камілли Луен із відрізаним указівним пальцем. Праворуч середній палець Лісбет Барлі, присланий мені в конверті. Трупа її в нас, звичайно, немає, але Беата порівняла відбитки пальців, зняті у квартирі Барлі. Беато, молодець! Чудова інтуїція, відмінна робота.

Почервоніла Беата, стараючись здаватися байдужою, сиділа й тихо постукувала олівцем по блокноту.

Мьоллер змінив зображення і вів далі:

– Під повікою Камілли Луен було знайдено цей коштовний камінь, червонястий діамант п’ятикутної форми. А праворуч перстень із пальця Лісбет Барлі. Як бачите, червоний відтінок трохи світліший, але форма ідентична.

– Ми намагалися визначити походження першого діаманта, – сказав Волер. – Безуспішно. Направили зображення в Антверпен у дві найбільші майстерні з ограновування, але звідти прийшла відповідь, що це не їхня робота, і якщо її було виконано в Європі, то, можливо, в Росії або на півдні Німеччини.

– Ми зв’язалися з «Де Бірс» – найбільшим у світі покупцем алмазів, – додала Беата. – Їхній фахівець говорить, що за допомогою спектрометричного аналізу можна точно визначити, звідки цей діамант. Для надання допомоги слідству цей фахівець сьогодні ввечері прилетить із Лондона.

Руку підвів Магнус Скарре – молодий слідчий, у відділі відносно новенький.