Розділ «Частина V»

– Тобто ти признаєшся, що знав: поліція шукає тебе у справі про велокур’єра-вбивцю? – зажадав він підтвердження.

Сівертсен похитав головою:

– Ні, ні, ніякий я не вбивця. Я думав, мене заарештували за контрабанду зброї та діамантів. Я знав, що Волер розслідує такі справи, й тому все йде так гладенько. І думав, із тієї ж причини він збирається допомогти мені з втечею. Мені треба…

Його знову вирвало. Цього разу чимось зеленуватим.

Харрі подав папір.

Сівертсен почав плакати:

– Скільки мені ще залишилося?

– Зараз почнеться, – відповів Харрі.

– Що?

Харрі вм’яв недопалок у підлогу, засунув руку в кишеню й дістав білу пігулку:

– Бачиш? – Він тримав її великим і вказівним пальцями. Сівертсен кивнув. – Якщо ти приймеш протиотруту протягом десяти хвилин після того, як випив «Joseph’s Blessing», у тебе ще буде якийсь шанс вижити. Цю пігулку я дістав у приятеля-фармацевта. Ти запитаєш, навіщо? Дам відповідь. Для того, що я хочу укласти з тобою угоду. Мені треба, щоб ти виступив свідком проти Тома Волера. Розповів усе, що ти знаєш про його участь у контрабанді зброї.

– Так-так! Тільки дайте пігулку!

– Але чи можу я на тебе покластися, Сівертсене?

– Присягаюся!

– Мені потрібна обдумана відповідь, Сівертсен. Звідки я знаю, раптом ти перекинешся на іншу сторону, ледве я випущу тебе з уваги? – Харрі засунув пігулку назад у кишеню. – А час-то йде. Чому я маю вірити тобі, Сівертсене? Переконай мене.

– Зараз?

– «Благословення» паралізує дихальну систему. Ті, хто спостерігав за отруєними, стверджують, що це тяжка смерть.

Сівертсен двічі моргнув і почав говорити:

– Ви мусите мені вірити, адже якщо я не помру зараз, Том Волер зрозуміє, що я розгадав його намір убити мене. Тоді шляху назад у мене не буде, і йому доведеться покінчити зі мною раніше, ніж я покінчу з ним. У мене просто немає вибору.

– Добре, Сівертсене. Продовжуй.