Розділ «Частина третя»

– А ще кажуть, що правші живуть довше за шульг. По Ветлесену й не скажеш! Ги-ги!

Скарре помчав ділитися своєю дотепною знахідкою з рештою, а Гольм запитально подивився на Харрі:

– Уже йдеш?

– Авжеж. Прогуляюся. Може, зустрінемося у «Фенрисі».

Харрі майже дійшов до дверей, аж раптом у нього міцно вчепився Хаген.

– Було б добре, якби ніхто нікуди поки що не йшов, – тихо сказав він. – Начальник поліції сказав, що хоче зайти та сказати кілька слів.

Харрі так поглянув на Хагена, що той відразу відсмикнув руку, наче обпікся.

– Тільки піду відлити, – чемно пояснив Харрі.

Хаген посміхнувся й кивнув.

Харрі зайшов до свого кабінету, взяв піджак і пішов униз сходами, геть з будівлі управління, а потім до Грьонландслейрет. З неба сипалася рідка сніжна крупа, на схилі пагорбів Екеберг мерехтіли вогні, мимо промчала з виттям і затихла вдалині пожежна сирена. Два пакистанці голосно сварилися, стоячи біля своєї крамнички, а сніг усе падав на їхні апельсини, та ще десь у Грьонландсторг п’яничка затяг пісню. Харрі почув ці звуки нічного життя і зрозумів, що вірно зробив, вийшовши надвір. Господи, як він любив це місто!

– Ти тут?

Елі Квале здивовано дивилася на сина, який сидів за кухонним столом та гортав газету. Позаду нього муркотіло радіо.

Вона хотіла запитати, чому Трюгве не у вітальні з батьком, але подумала: адже це нормально, що він захотів зайти сюди і потеревенити з нею. Вона налила собі чаю, сіла поруч та мовчки подивилася на сина. Такий вродливий! Вона думала, що їй завжди здаватиметься, що він потворний, але помилилася.

Проблема залучення норвезьких жінок до коридорів влади замішана зовсім не на чоловічому шовінізмі, просторікував голос по радіо. Суспільство веде боротьбу за належну за законом частку участі жінок в управлінні країною, адже самі жінки, схоже, уперто уникають посад, на яких їх можуть розкритикувати, засумніватися в їхній компетентності.

– Вони поводяться, наче малюк, який намагається розколоти фісташку, але щойно вона опиняється у нього в роті, випльовує її, – сказав голос. – І це дуже дратує. Нині необхідно, щоб дами взяли на себе відповідальність за ситуацію та доклали хоча б трохи зусиль.

Атож, подумала Елі, необхідно.

– Тут учора до мене приходили на роботу, – сказав Трюгве.

– Справді? – Елі відчула, як серце закалатало десь у горлі.

– Запитували, чи правда, що я ваш син – твій і татків.

– Та ну? – спробувала якомога легше промовити Елі. Їй здалося, що вона зараз знепритомніє. – І що ти на це відповів?