Розділ «Частина п’ята»

Розділ 33

Середа, 5 листопада 1980 року. Сніговик

Того дня випав сніг. Об одинадцятій ранку величезні пластівці неочікувано повалили з безбарвного неба – наче ворожа армада з паралельного світу без бою захопила ділянки, садочки та газони Румеріке.

Матіас сидів сам-самісінький у «тойоті-короллі» своєї матері напроти вілли на Колловейєн. Що вона робить там стільки часу? Але ж обіцяла, що зайде ненадовго. Вона залишила ключі в замку запалення, по радіо звучав хіт «Під снігом» у виконанні дівочої групи «Доллі». Він відчинив дверцята і вийшов з машини. Сніг, що випав, поглинув усі звуки, панувала майже неприродна тиша. Матіас нахилився, згріб білий пласт та зліпив міцну кульку.

Учора на шкільному дворі його лупцювали сніжками «товариші із сьомого Б класу» і дражнили «Пупс Матіас». Він одразу зненавидів середню школу, куди перейшов, бо йому виповнилося тринадцять. Неприємності почалися на першому ж уроці фізкультури, коли в роздягальні однокласники побачили, що в нього нема сосків. Лікар сказав, що це, певне, спадкове, і його перевірили ще на інші хвороби. Мати розповіла Матіасу, що в його прадіда, як вона пам’ятає змалку, теж не було сосків. Але в її альбомі він знайшов фотографію прадіда на сінокосі: той стояв у самих штанях, без сорочки, і там у нього точно були соски.

Матіасу хотілося пожбурити сніжок у когось. І так, щоб йому стало боляче. Але навкруги жодної душі, нема у кого прицілитися. Чим би зайнятися? Він узяв сніжок і став качати оберемок снігу навколо газону, той уже був йому по пояс, залишивши за собою слід оголеної бурої трави. Коли сил качати цю грудомаху вже не вистачало, хлопчик почав нову. Ця вийшла теж завелика. Йому ледве вдалося поставити другу купу на першу. Потім він зліпив голову, видерся на сніговика і прилаштував її. Сніговик стояв прямо напроти вікна. Звідти долинали якісь звуки. Матіас виламав кілька гілок з яблуні та приробив сніговикові руки. Набрав біля сходів камінців, знову заліз на сніговика й виклав йому очі та усміхнений рот. А потім заліз йому на шию і зазирнув у вікно.

В освітленій кімнаті стояв оголений чоловік і, заплющивши очі, рухав стегнами туди-сюди, наче танцював. На постелі перед ним стирчали чиїсь розсунуті ноги. Матіас не бачив, хто там лежить, але здогадався, що це Сара, його мама. Вони трахалися.

Матіас затис сніговика ногами і відчув, як крижаніє у паху. Він не міг видихнути: шию наче обхопив сталевий дріт.

Стегна чоловіка все штовхали й штовхали матір. Матіас дивився на його груди, а тим часом крижане заціпеніння повзло з паху в живіт і далі, до самісінької голови. Чоловік трохи віддалився від матері, і Матіас побачив його збуджений прутень. Як у журналах. Зараз він вистрелить у неї спермою. А ще в чоловіка не було сосків.

Раптом чоловік заціпенів. Його очі широко розплющилися, він витріщився на Матіаса.

Матіас водномить скотився по спині сніговика, скорчився і затамував подих. Чекав. Думки хаотично кружляли у голові. Він був розумний хлопчина. Трохи дивакуватий, але розумові здібності видатні, – так казали вчителі. Отож думки невдовзі встали на місця, як шматочки мозаїки, яку він любив складати. Проте картинка, що вийшла, була нестерпна. Не може цього бути!.. Але інакше й бути не могло…

Матіас почув своє уривчасте дихання.

Тепер він точно знав. Усе збігалося. Те, як відчужено ставилася мати до татка. Розмови, коли він тайкома чув принижене татове благання: не йди, не заради мене, – заради Матіаса, Боже милостивий, у нас же дитина! У відповідь – гіркий сміх матері. Прадід на фотографії. Її брехня. Коли Стіан розтеліпав на весь клас, що його тітка сказала, буцімто в матері Пупса Матіаса є коханець, який живе за пустищем, Матіас, звісно, не повірив. Бо Стіан тупак, як і решта його мучителів, і нічого не тямив. Він так і не допетрав нічого, коли перегодом знайшов свого кота підвішеним на шкільному флагштоку.

Тато ні про що не здогадувався. Матіас усім серцем відчував, що тато вважає його… своїм! І він не мусив дізнатися правду. Ніко5ли. Його це вб’є. Ні, нехай уже краще помре він, Матіас. Він будь-що хотів померти, щоб позбутися цієї ганьби – матері, Стіана, школи… усього. Він підвівся, буцнув сніговика і побіг до машини.

Він мусить забрати її з собою. Вона теж має померти.

Мати вийшла, він відчинив їй дверцята. Вона пробула там цілих сорок хвилин.

– Сталося щось жахливе? – запитала вона.

– Так, – відповів Матіас і пересів, щоб вона не могла роздивитися його обличчя у дзеркало заднього виду. – Я його бачив.

– Кого? – Вона вставила ключ у замок запалення і повернула.