Розділ «Частина третя»

Від першої його скрутило так, що він не міг видихнути і подумав: ось так, напевне, від карнадріоксиду й помирають. Після другої його мало не вивернуло, але організм уже починав оговтуватися від першого шоку і зрозумів: ось нарешті він дістався того, про що так довго мріяв, і тепер відповідав Харрі задоволеним муркотінням. Справжня музика душі! Тілом розтікалося тепло.

– П’єш? – раптом поруч із ним матеріалізувалася Катрина.

– Це остання скляночка, – пообіцяв Харрі, відчуваючи, що язик у роті зменшився і став м’яким та слухняним. Зазвичай випивка тільки покращувала його артикуляцію. Ось чому його важко було спіймати на пияцтві. Власне, тому його досі й не викинули з роботи.

– Це не остання, – відповіла Катрина. – Це тільки початок.

– Сідай, п’ятірка. – Харрі поглянув на неї. Сині великі очі, тонкі ніздрі, червоні губи. Боже, яка гарна. – Звідки такі знання? Ви алкоголік, Катрино Братт?

– У мене батько алкоголік.

– Гм. Так от чому ти не захотіла заходити до нього в гості, коли ми були в Бергені.

– А що, іти в гості відмовляються лише через те, що людина хвора?

– Не знаю. Може, він винен у твоєму нещасному дитинстві або щось на кшталт того.

– Він надто пізно повертався додому, щоб зробити мене нещасною. Я такою вже народилася.

– Нещасною?

– Можливо.

Катрина ковтнула зі своєї склянки. Чиста горілка, не джин, здогадався він.

– А що стало причиною твого нещастя, Харрі?

І він, не встигнувши стриматися, не подумавши, відповів:

– Взаємне кохання.

– Сіромаха, – посміхнулася Катрина. – Тобто ти народився із душею такою вразливою, що навіть кохання її не врятувало?

Харрі уп’явся поглядом у золотаву рідину в своїй склянці:

– Я намагаюся про це не думати. Думаю про інше.

– Про що, наприклад?