Розділ «Відьма»

На Західному Поліссі вважають, що, зловивши відьму, коли вона збирає росу або доїть чужу корову, мали збити так, «[а]би кров з неї пішла», відтак відьма втратить свою силу.[1965]

Нав’язування «зав’язок». Поробленням відьом і «калдунів», «знахурів» (а зрідка й русалок) вважали так звані зáкрутки (чи зáкруті, зáв’язки, зáвивки, зáвитки, зáвертки, залóми).[1966] Робили їх здебільшого на житі, а також на пшениці, вівсі, льоні, часнику, цибулі, капусті — перекручували рослину або кілька рослин одразу вузликом «наоборот», та так «удачно», що й не завжди можна було пізнати — ніби це самі рослини так виросли. Зав’язки робили скраю поля або на другій постаті, щоб не було видно слідів. Зав’язуючи, щось при тому примовляли. Наприклад:

— «Як будеш жать, то будеш слабий лежать; як будеш молотить, то буде у голові колотить; як будеш молоть, то буде у грудях колоть; хто буде пекти, то буде кров текти».[1967]

— «Кручу закрутку напаки (лєвею рукою — то напаки), шоб не було в тебé ні хлєба, ні муки».[1968]

Оскільки «знахурі» нібито повинні були чинити зло, інакше їм самим було б щось погане, вважають, що після нав’язування зав’язки відьмі «легше буде»: «Відьма робить так, бо вона з сатаною зв’язана. Вона мусить робити».[1969] Переважно зав’язки крутили перед Петром, адже відьми звично шкодять перед великими святами, а саме до Петра багато де приурочують зажинки.

Зав’язати могли «на спір», «на смерть»; «шоб умерла хазяйка чи скотина пропала»; «на щастя, на людину, на животного»; «зав’яже, шоб хороба якась чиплєла — на людину, на худобу»; «шоб в тебе здихала корова, чи собака, чи свині»; «Шоб людина боліла, шоб корова здохла. На коня зав’язку зав’єже»; «На кого-то — чи на хадзяїна, чи на хадзяйку. Могла робити і на худобу»; «Ту зав’язку зріжеш, то тобі зробиться шось: чи вмреш, чи вкалічишся»; «Завітки робили. Зробить тій людині, і вона болєє, болєє. Жито якось там закрутить баба яка-небудь».

Здебільшого тому, хто вижне закрутку, крутило руки. Вилікуватися від цього можна було за допомогою мотузки, якою зв’язували руки мерцеві:

— «Ну, той, кажуть, шнурочок, шо руки з’язують, — то от, може, кому ноги крутить чи руки, то треба перев’язувать, то не буде крутить».[1970]

— «То казали, шо колись були закруткó. Колись моє мати каже — жали… було три невєстки в хати разом, — ну де й стали жать вони жито, то тиє невесткó покóдали, бýло… зáкрутка, а моє ж мати каже, а я, думаю, все ’дно вижну. […] То матері крутило крепко руки і болєли руки, то як хтось-то вмер (а, материна баба вмерла), і руки з’язують м’ярцам. І посля´, то вже материна мати, взяла тиє шнурки, шо той бабі були з’язаниє руки, мати носила тиє шнурки, да й каже — перестало. Сіє шнурки мати носила».[1971]

Зазвичай закрутку обжинали й лишали в полі, а після жнив спалювали. Нерідко її підкопували осиковим «києм» чи «залізником» (лопатою) і виривали через шматину чи в рукавиці (аби не «голою рукою»). Після цього палили на «крижових» дорогах:

— «А гето як біду хочуть зробити, до ня´кось замотає таку завивку всередині поля і ня´кось людини беду зробить. Як не чепнеш, до вроді й ніц, а як чепнеш, до й ніщо зробица. До оставляли її в поли».[1972]

— «Завивку завивали з колоссячком, і ето як хто ту завивку вижне, то можé і помертó. Ни чипали її. А були і такі люди, що одробляли її».[1973]

— «Зáвивка, залом — як сусєд на сусєда недобрий, то зробить, а кажуть, шо то русавка зробила».[1974]

— «А тії заломи — якшо хтось на когось був сердитий. Його обходили, а потім спалювали, — руками не треба було дотрагуватись».[1975]

— «Як знаходили у житі заломи, чи вітýшкі, то зжинали їх і палили».[1976]

— «Завóвка» — казали. Завóвка. То вже щитали, шо то якась вєдьма зробила. Тогó не чепали. Те мінали і не чепали. А потом запалювали, шоб очистить вже. А до тогó ту завóвку не чепали. Ну, тіє [робили завивки], шо знали шось… до спору… Я була мала, то я знаю, шо один дєд казав: «Аби в людей було, то в менé буде». То все вони казали, шо… ну, то вже люди говорили, шо вун до спору знає шось».[1977]

— «На жито заверчали — то шось на зло. Завертка. Обижнуть, а потомечки спáлять».[1978]

Трапляються свідчення, що закрутку палили в дорожній колії, «щоб коні рознесли»:

— «Зáкрутка — то хтось затне на тебе, коб тобі шось сталося: чи твої вечкó покрутилися, кури там… Виривали і несли на крижові дороги палили у колеї, шо кінь їде».[1979]

— «Зáкруть на когó там, будьто вмре, то вирве да спалить на дорозі, де ходеть кони, шо то вже потопчуть його да воно все пропаде, те погане, шо він думав, шо він робив».[1980]