Розділ «Відьма»

Під час знешкоджування закрутки використовували певні примовки: «О, то, кажуть, зáкрутка. Гето вже, кажуть, тре’ палити на кріжовій дорози їє. Як то вже хтось тобі робив, то їє вирвати чи рукавицьою чи як там, не торкатися голим, і на кріжовій дорози палити. Казали: «Хто думав мені — то хай тобі», — отакево».[1981]

Багатий матеріал про завитки, способи їх нав’язування й знешкодження виявили на Поліссі російські етнолінгвісти.[1982] Зокрема, за їхніми відомостями, завитку треба було викопати лопатою, котрою закопували мерця, зіжмакати в щільний жмуток і прив’язати на горищі до комина. Після цього той, хто її зробив, мучився й зрештою помирав.[1983] В іншому варіанті цих уявлень завитку палили в незахідному місці в першу неділю «молодика», саме коли вперше вдарять у церковний дзвін. Треба було лише пильнувати, щоб дим не йшов на людину. У результаті лиходій «десять год болів». А під час спалення в тій завитці щось буцімто стогнало.[1984]

Бажано було, щоб завитку спалював не господар поля: «Хтось треба шоб другій запалив, не той хазяїн, шо в той хаті живе, чи хазяйка, бо воно на їх закручане».[1985] Тож найчастіше самі господарі завитку не чіпали. Також вірили, що то «треба великого знахура, шоб розв’язав»:

— «Зáкрутки крутили. То в добрі нічого. Шкодило. То один робив, а другий одробляв, виривав ту зáкрутку».[1986]

— «Завивку завивали з колоссячком, і ето як хто ту завивку вижне, то можé і помертó. Ни чипали її. А були і такі люди, що одробляли її».[1987]

— «Закруть — ну, на подобіє… знахурі роблять, шоб комусь якось вред нанести із числа сім’ї. Да приходять уже знахурі, да моляться, і соотвєтствєнно — їм платять за теє. Там були зламані всі колоски і зав’язані тако, тим… колоссє було внизу вже, а воно проткньоне було. Все донизу. Короче говоря, як сказати, на те, що пропаде все. Хто виривав, а хто на місці палили. Ето вже знахорі дєйствовали, що вони вже по…»[1988]

— «А, було де в кого в людей. Все кажуть, шо якась зáкруть, а хто знає… Да тоді тій людині шкодить. Ну то знов шукають таких людей, шоб одкрутили, шоб уже знахорували. Моя навіть сестра, вона вже умерла, то казала, шо їй навіть було у житові закруть. Хто лихо має будь на когось, да воно такеє й робіть цево. До таких людей кидались… то ж такіє люди є, шо згаварують. Віривали да й палили. Тепер вже тих нема таких людей, щоб такий вред робили, а колишні люди були всєкі. Такі знахурі, було мніго таких, шо, каже, чи в цибули, чи в житови…»[1989]

Поки прийде «знахур», господар із молитвою обкладав зав’язку гноєм (якщо близько «доми») або камінчиками, «шоб не вирвав злий», «шоб ніхто не тронув». «Знахурі» знаходили зав’язку в полі самі, без підказки, говорили якусь примовку, розв’язували або виривали її (задом), якось перекручували та палили на «крижовій», чи «хрестовій» (Х-подібній), дорозі (рідше — на «середохресній», Т-подібній): «винесуть на якусь між, на границі», «особино, щоб було три межі».

Вважають, що як тільки знахар приходив на поле, відьма прибігала проситися, щоб не розв’язував. «Я сама розв’яжу», — каже. На Поліссі частотними є розповіді про те, як покликаний «знахур» виривав зав’язку й палив у печі. Коли зав’язку палять, того, хто поробив, «мучить», і він змушений перепрошувати та обіцяти, що більш не буде так робити:

— «В льонові зав’єжи зав’язку, в житі, — шоб в тебе здихала корова чи собака. В цибулі зав’єжи. Просаде якось самою цибульою. В сусідів здихали корови, свині. В Відерті (с. Видерта — В. Г.) був знахур. Поїхав до діда. Дід каже: «Вези мене на своє поле, де твоє поле (жито)». Той ходе, і вирвав зав’язку. Сів знахур за столом, а перед тим зав’язку спалив в печі. Він сказав, шоб не давали нічого, хто прийде. Казав: «Зараз прийде той чоловік, шо поробив». Прийшов той чоловік і просив запалки прикурити. А той [перед тим] сказав: «Сохрань, Боже, дати». А послє того вже добре було. Один знахур зробив зав’язку, а другий спалив. Жінки — вєдьмі робили тоже зав’язки. Його мучит, знахура. Попросаджує ті стебельця, і не поламає. Де він схоче, там робить. А той знахор, шо привозят, знає де і каже: «От твоя зав’язка тобі робить…»[1990]

— «Воно прийде да ніткой червоной колосся перев’яже, а ти віжнеш, то руки крутит, ноги, да каліка людина робіца. Треба прийти, да 9 раз «Отче наш» помолитьса, і просить Божу Матір, і св. Миколая, і господніх врагов (ікони): «Господні врагі, ставайте до помочі цю завітку одговорати: громова, грозова і вітрана». Це воно, хто зробіло, да пришло, да: «Не пали, не пали, я одроблю!» А хороби!.. Як зробив, то вибачай».[1991]

Сильний «знахур» зазвичай знаходив завитку сам, без підказки. Колоритну розповідь про таку ситуацію зафіксовано на Любешівщині: «Розказували, колися знахорі були та й зáкрути в жити робили. Закрути робили. А один хлопець корови пасе. Пасе корови… привезли одногó знахора… привезли: «Іди найди… ну, скруту з того…» І ни найшов. А хлопець корови пасе. Каже: «І цьой не нáйде». А хлопець пошов і найшов. Була зáкрута, ше й в закрути сидів вуж. Так знахорі робили. Се багато у Борках було знахорів, і робили один одному. То корова здохне, то віл іздохне, то тоє, то коняка. Були такиї. Угу. Ту зáкруту — берут осикового кíя і б’ют. Збівают єї, всиковим прутом, і десь пáлять».[1992]

Розповідь із Любешівщини цікава ще й тим, що в закруті був нав’язаний вуж. Сьогодні такі відомості майже не трапляються. Водночас за матеріалами В. Даля, колись «знахурі» зав’язували у вузол попіл із печі того ж таки господаря, під закрутку клали також сіль, землю з кладовища, яєчну шкаралупу, розпарені хлібні зерна, вуглини.[1993]

Не обов’язково завитки нав’язували відьми. Вони могли утворюватися й унаслідок дії вихору, а то ж «лихе крутить». Наприклад, коли в с. Видерта на Камінь-Каширщині вихором скотило льон, то ніхто з колгоспників не наважився його брати: усі боялися — і бригадир змушений був цей закручений льон підпалити. Варто наголосити, що йдеться про часи, коли за псування державної власності можна було отримати значний термін ув’язнення.

Поліщуки неодноразово зазначали, що окремі люди свідомо користувалися беззастережним страхом перед завитками. Показовою в цьому ракурсі є така розповідь: «[Жив дядько у сусідньому селі, і мав дітей багато]. А треба ж дітей годовати. То він шо робіт? Пуйде там до когось, да візьме зав’яже [завитку]. Вон нічо не знає, але зав’яже. Ну а вже ж вон — вже знахур — відробляє… «Іди но там, Степане, бо мені завíвку зробіли, зáвітку, до одробі ж єє». Он уже ходіть туда. Ходіть да каже: «Так зробілі, шо не можна подойти туда. На смерть зробіли. Не мона, — ка’, — подойти. Подожди. Я одроблю тобє, подожди токо». Ходить он кругом єї, й так рукамі махає, ходить, ходить, ходить, ка’: «Насилу здавса (той нібито «знахур», що нав’язав — В. Г.). Одробів»… А вон сам їє нав’язав!»[1994]

Шкодили відьми збіжжю й без нав’язування завиток: «Казала жінка, шо вони з сестров ранéнько встали, вдосвіта, бо хотіли піти до Далешева на відпуст. Але мали ше худобу попасти. І я, каже, жену коні, а сестра моя — худобу. Каже, я їду на кони, а коні зачє´ли форкати, лишень форк, форк, форк. Я, каже, шось гей напудила сі. Я, каже, дóв’ю сі, а борознов іде жінка. Гола. Лиш на однім ґудзіку защеплене, а се все голе. І так, каже, руками по тім… по тім колоссю руками водит. Сі, каже, коні як поривають сі, а сестра бýком б’є худобу, бо худоба не будé так бігти, як коні. Повтікали, каже, напудили сі, а відти женем, та й на ті борозні, де вони виділи ту жінку, шо вона так руками махала, ми, каже, дивим сі, а вона як махнула руков, так колоссі все на долині. То се таке я чула. Відьма. Шо чисто гола, лише блюзка на їднім ґудзіку защеплéна».[1995]

Робили відьми й інші прикрощі. Зокрема, могли попсувати льон: «Говорилі, шчо вєдьма льон на Купайла праде. Она єго растягіває і дєлає ніткі, скручіває. «Вот вєдьма уплєлася і сплýтала льон у нíткі». Ілі же на такой празнік, на Рожество, на Крешченьє надо прікривати той льон. Як не поховаєш, то вєдьма зблутає ніткі».[1996]

Також відбирали в людей пряжу на свої веретена:

— «Вот они [жінки] як прадýть, і буде [серед них] яка вєдьма, то бач: оні будуть пря´сти, і та вєдьма буде прясти — то тей [відьмі] буде на вєретена багато ітти ніток, а ў тих буде маленько. Буде мучитися, старатись, прясти — а ў ій все веретéна голиє, крохи іма».[1997]

— «О, ў суботу не снують, бо відьми пражу беруть [відбирають спрядену нитку]. Так стариє казалі».[1998]