Розділ «Відьма»

— «На рокове свято літом, кажуть, треба осину заткнути, бо змея прийде корову доїти».[1897]

— «На Івана Купайла і на Онопрія затикають осину. Шоб нішо недобре не заходило. Шоб калдуни не заходили. То ж чарівная ніч. Оце тії, шо калдуни, це самая їхняя ніч».[1898]

Часто використовують для цього освячені на Купала галузки глоду: «Казали, шо відьма поколеця об ті колю´хи».[1899]

Щоб корові чи коневі нічого не зашкодило, застосовували червону посвячену стрічку, частинку весільного вінка молодої, освячений на Великдень мак, нитки з пасхального рушничка (що тотожне оберегам від домовика, ласки):

— «Свячону лєнточку чепляють на рога або на шию чи де. Або коню тако чепляють. Красна. Чирвона. На Спаса святиш або на тево… на Маковєя».[1900]

— «Кажуть шось, шо як там вже така худоба да… то треба — із свадьби якогось там віночка — да повісити її до рóга, якóсь прив’язати на лєнточку. Шо вроді вона вже тоді спокойна буде йти. Ну то колись же були — знаєте, які вінки робили? Молодій на голову колись такі шили, знаєте? То якогось маленького цвіточка, трошки там. То гето таке говорили».[1901]

— «Опир має фіст. Це відьма, відбирає молоко. Шоб відьма молока на забрала, корові до фоста причіпали шос свіченого. Ну, ади світіт паску, і ниточкó якісь свєті, то то корові ззаду до фоста причепили, ’би відьма не відбирала. Червоне».[1902]

— «Мак засипали так в мішечок, шоб нияка калдунья молока не брала. Лєнточку червону [вплітали] і того чепляли [корові між рогами]».[1903]

Використання стрічки мотивували тим, що вона — «від гадини» (водночас «гадиною» могли називати й відьму): «Кладемо ключа з лєнтаю червонаю чи трапкаю, вербý свічоную беремо в руки, і замка замикаємо. Верба в руках, а корова шоб перейшла через замка, ключиком… через червону лєнту. І тоді всьо спасаннє. А лєнта — шоб нияка гадина не вкусила, ничо’ не було».[1904]

Інші люди вірять, що ця стрічка помічна для «відводу очей»:

— «А шоб з очей не пошкодило нічого. Шоб так як зирнé, то шоб на тій лєнтоцци було. Шо має вже коняци бути, то шоб на тій лєнтоцци було. З очей шоб не було. Так вєшають».[1905]

— «У фіст зав’язували корові червоне. То око зле вперед кинецця на ту лєнту, аж по тому на то вімнє. Бо кажут, якшо погано подивитисі на то вімнє, то може спухнути, може молоко щезнути. Коневі в гриву вплітали, а ше якшо кінь такий булáвий… Відьма і опириці — то те саме, лиш казали, шо відьми мают хвости».[1906]

Якщо корів виганяли до Великодня, то з так званим «христеником», чи «хрестяником», — спеціальним печивом у вигляді хреста, спеченим на Середопістя; а якщо після, то вже з паскою: «Ше брали, так як після Паски, то паску свячону. Або, знов, Хрестці є таке свято, то хрістéники пічуть, от з тим христеником. До Паски — то з христéником, а посля — то з паскою».[1907] Дехто на перший випас переганяв корів через покладений на порозі «áртос», спечений на Провідну неділю.[1908]

Нерідко на перший вигін стелили на порозі хліва пасхального рушничка й клали на нього хліб, щоб корови переступали. Після вигону хліб несли до хати і їли: «Корову виганєли пірід Паскею… Як яка весна, як водяна да холодно, то аж у маї йде. Пірід Юрієм уже йшло, виганєли. Свячонею вербинкею. Клали хліб кала порога і красную… чи лєнту… проводили перед порогом, шоб вона пересту… Свячоного рушника, я знаю, клали, да… паску святимо… Колись, то я знаю, вже я, то… я пойду вигнати — я так клала хліб в рушниці, шоб корови пуресту… а тепер гети молодиї — бразь — вчинили двери… та й пошла на пашу».[1909]

Оберегом від відьми було й так зване «живе срібло» (ртуть). Його тримали в хліві або заливали у висвердлений у розі тварини отвір:

— «Колись в моєї матерє […], то було таке живе срєбло. Оно — така бутилочка, як палочка. І пол теї бутилочки було. І вона казала, якшо… значить, то вєдьма не ’зьмé… як то срєбло держать в хлевє, то вєдьма не ’зьмé, не попортить корóви. […] І вона його держала, і казала, шо сьо проти вєдьми».[1910]

— «Ето й я ше колись в дитинстві робив, шо на самому кінчику просвердлювали дирочку і туди — срібло, так як з градусника оцево. І туди заливали цей і заліплювали дирочку. Ото вже, каже, відьма не вóзьме».[1911]

На Гощанщині корові в ріг засипали освячений мак, після чого затикали отвір осиковим кілочком: «Корові рога одрізували, засипали туди мак-видюх свячений, шоб відьма не чипала. Клиночком з осики забивали».[1912]

За відомостями з Березнівщини, як оберіг від відьми також використовували лиштву з похоронних хоругов: «Хворенгви. То вони стояли, їх так беруть, як покойник умер, і ціє погребéнніки йдуть хоронить. Заходять на мóгилки, а ціє хворенгви зберігалися у каплицах у могилóк. От. І йшли надвір, ставіли, скажем… в хату їх не заносили, але під холодну будівлю. От. А тодє їх… з їми сопровождає цього ж… покойніка, і відносять їх назад. Там уже як принеслó на мóгилки, там похоронили, і там же оставляють циє хворенгви. В капличці тій. Ну, скажем, корова дає молоко таке… мастіт такий, з кров’ю молоко. Або — вродє — все добре, і начінає біцца, не стає давать молока. І таке буває: вроді, нічого немає, і корова мокра робицца вранці, роса на їй. Значить, ідуть туди, до тих хворенгв, і пару ниточок одрєзують. Ото там такиє хрóмки. І заварачують їх у таку… пакєтік такий, трап’я´чий, трапéйний, і прив’язують корові на шию. О. Бо їє гонить будто… те каже — шо ласочка гонить, те каже — шо якась… якийсь злий дух, те каже — шо вєдьма зробіла. Ну таке… [То або на шию], або між рогі. Ну та’ як оцьо два рогі, вєровочкою, і посередóнці тут така є ямочка у корови, і маскірують у ту ямочку, шоб наветь другіє не помєчали цього. Потому шо це… ведьмó ведьмей знають своїх. І як вже хто знає цьо, то вже не має сили воно».[1913]

На Сарненщині переганяли корову через нит (начиння ткацького верстата): «Казалі тото… дехто гето хтось таке робів… шо клалі нит. А чого нит клалі, то я вам не скажу. Той, шо кросна ткалі, знаєте, — нит. То казалі — клалі, да вже перегонят чорез йóго худобу. А чого йогó клалі, перегонили через то худобу, то я не знаю».[1914]