Розділ «Відьма»

— «Їх пре, як… Ой… Хай Бог мілує. Ціх, шо знают. Знаю, в нас колись одна баба померла. Задушили. Да як вивезли на… Це ше я була мала. Не то шо, а я ще була даже мала. А їє як вінесли з хати да стали везти, батюшко утьок, і коміни позворочáло, і шоб не прихлопíли, да б їє в небо поперло. Де воно і взялос. Це вже я на свої очи бачила, як воно робіло. Да казали, шо вона дуже знала. Вєдьма велика була. Ну, прихлопíли крішкою. А їє віперло б із труни. Ну, це ще я була мала. Це ще не то шо, а я була невелика».[2073]

Водночас подекуди розповідають, що відьми, як і упирі, у труні виглядають дуже молодими: «То як вона померла, то вона лежала в труні і була як молода».[2074]

Навіть у тих районах, де одяг покійника не спалювали, смерть відьми була винятком: «То як вона померла, то зять і дочка взяли її весь одяг і попалили. А так ніхто не палить».[2075]

Відьом і «знахурів» ховали так, як і всіх людей — на кладовищі. При цьому в давнину на таких могилах подекуди не ставили хреста. У могилу відьми або коло її хати могли забивати осиковий кілок: «Оце ж з осики, якшо людина займаєцця цим… бере… приворотом, їй у груди кілка забивали. Це таке колись, колись було. Мені бабуся розказувала, шо, каже, кілок, кілка. […] У груди. У груди, і так без хреста й лежала. Але з кілком. […] Я знаю, шо вєдьма, дак забили осинового… бо осина — вона дерево таке, яке… якого люди не дуже люблять. Осина. Вона тремтяча, вона зрадниця, вона отаким людям, і той… і кілка забивали».[2076]

Після смерті відьми та лихі «знахурі», як й упирі та самогубці, можуть нібито вилазити з домовини й чинити всілякі кривди тим, на кого тримають зло. Щоб цього не сталося, віко домовини прибивали осиковими кілочками.

— «Як не було дощу, то треба було в могилку в’єшальника забивать осикового колка і поливать водою. То я взяла три колки і забила. То такий чоловік, на його казали шо вєдьмак. І навернули йому великий камінь то, кажуть, ходив».[2077]

— «Колись мой батько росказував, шо мертвії ходили. Вмре в обшем оті знахури, шо всячину знають. Особенно ті, шо од коров знають, якийсь спор… І казав батько: в нас такий був, Байко; казали, вмер вун і начав ходить. Дак оце ополудень, так часа в четире, він уже приходить, іде вун шкоду робить. То ходив пожже, пожже, а тоді вже давай раньше ходить. Сало, каже, їсть, аж цицьки такії робить, подсисає (сало на зиму засолювали). Ну, а потім находилися такії люди, шо заклинали їх. Брали такого осикового кулка, знали, які слова казать. Як забували, які слова, то забивали того кулка. І, каже, так реве в землі… Падає тоді так на могилу і кляне його там, заклинає, шоб не ходив бульш».[2078]

— «Оце із таких людей же, як ми, і лякахи були. Потому шо їм треба лякаха буть. Вона знахурка, то вбираєця в чортову кожу да ходить. А як вона не буде лякати, не буде ходити, вона буде вмирати. Така є чортова кожа. Чорт був з рогами. […] А другий вмирає, тоже паганий чоловік — йому беруть голку і колють п’яти, шоб вун не ходив, потому шо як вже вмре, так ше вон і ходит. Така здорова голка, циганська. Вставали, бєгали, ходили, шкоду робили. Корови подушить у хліві. Людей не чіпали. Люди не ходять вночі. Ходить з дванадцяти часов до трох. Оце лякаха така».[2079]

— «Опирь, то це якийсь такий є роджéний. В нас тут був такий чоловік, то казали, шо він опирь. Він мав хвіст чи шо. Він якийсь такий був… він як до худоби подививсь, то недобре. Ну а в нас була така корова, шо била його, не любила. Як взяла його раз на роги, то кинула в локацію (акацію — В. Г.), була би вбила. Бо він опирь, то вона його не любила. Вона відьма, а він опирь. Треба з осики колики такі, бо вони приходьи, і штирі колики забити в гріб на вінклі».[2080]

— «А колись була приповідка, шо ше як помре відьма, то ше раз відкопували і серце пробивали осиковим колком. То як вона померла, то вона лежала в труні і була, як молода, та ше й приходила до своїх рідних та й не давала спокою. Вона все в дванадцятій ночі вставала і приходила. То мусили відкопувати».[2081]

У більшості випадків, щоб запобігти таким відвідинам, хату знадвору і зсередини обсипали «маком-самосєйом» (не обов’язково освяченим) — «і вже вон больше не пойде».

На завершення відзначимо, що уявлення про чаклунство притаманні всім європейським народам, однак в Україні «полювання на відьом», окрім рідкісних винятків, не супроводжувалося крайніми формами екзекуції, аж до спалення живцем, як це відбувалося в країнах Заходу.

Наразі традиційні уявлення про відьом поступово відходять у минуле. Зазвичай у наш час люди говорять таке: «В нас тепер то немає таких вєдьмéй. Тепер молицца не вмєють, не то вже шо…», «Тепер то вже тут тих вєдьмей не чутнó. Тепер уже — всє ведьмó — я знаю… А раньшей…», «Може, і зараз є, просто менше, бо колись то ледь не в кожній хаті», «Вєдьма… Тепер вже й тиї вєдьми вже всі старі. В нас то нема теперки відьмарів, нема. Колись розказували, шо були, а в нас нема. Може, по чужих селах…», «Колісь, мо’, й робілі. А тепер нема і вєдьмов, нема і ничого, никого…».

Якщо, наприклад, Іван Нечуй-Левицький у 1876 р. визначав прикмети відьми в такій послідовності: викрадання дощу й роси, викрадання з неба зір, літання на Лису гору й відбирання молока від корів, — то сьогодні цей перелік виглядає зовсім інакше. Зокрема, сучасні знання про природу майже нівелювали уявлення про викрадання зір і польоти на шабаші. Майстерно описана ще в «Конотопській відьмі» Григорія Квітки-Основ’яненка ситуація, коли Явдоху Зубиху запідозрили у викраданні дощу й піддали суду-«ордалії», у наш час є неактуальною, адже посуху вже не сприймають настільки серйозно, як за часів натурального господарства. У переважній більшості відійшли в минуле й відсутні в І. Нечуя-Левицького відомості про нав’язування закруток, адже збіжжя перестали жати серпами. Буквально в останні десятиліття у зв’язку з різким зменшенням поголів’я худоби почали все рідше траплятися й найпоширеніші ще донедавна уявлення про відбирання молока в корів та заподіяння шкоди худобі загалом.

Типовими сьогодні можна вважати висловлювання на кшталт: «Вíдьми чаровали, калдовали, шось може на кого накинути, шо йому не ведецця»,[2082] «Вона робить зло. Може і вректи, може і спір забрати. Спір зо всього забрати, шо на тобі все життя — солома рівна»[2083] тощо. Отже, можна зробити висновок, що внаслідок зміни побутових умов постать відьми почала виразно тяжіти до образу чародійниці, «знахорки» тощо, основною шкодою від якої є так зване «пороблення».