Розділ «Відьма»

— «Колись казали, шо з відьми робилося довге полотно і так воно собі плило полем, чи поміж стаєн, чи поміж хатами. Мама стайню завжди на Івана замикали на колодку, бо казали, шо обов’язково відьма буде в стайні. Казали, шо виділи, як в стайні полотно так як то йшло, воно такє було довге й біле».[1863]

Увечері напередодні Івана Купала приганяли корову ще завидна, а на саме свято взагалі не виганяли її на пашу: «Ото корову треба було загнати вечором, ше покі сонце не зайшло, до стайні, і рано на другий день зранку не вигонити пасти».[1864]

Загалом же для захисту від відьом використовували широкий арсенал оберегів.

Щоб відьма не мала доступу до хліва або до хати, на Святвечір, на Юрія, Купала або в інший час, якщо мали підозру щодо чаклунства, обсівали хату чи хлів освяченим на Великдень, Юрія чи Спаса маком-«видюком» (чи «тріскуном», «самосієм» тощо). Побутувало повір’я, що відьма не піде далі, доки не збере увесь мак, а це займає часу до «півнів», відтак вона буде змушена забиратися геть:

— «Колис казали, шо бýли відьмó, то на Світий вечір маком свічéним посипáти поріг, бо кажут, як відьма прóйде, то до стайні не зáйде, дóків той мак свічений не візбирає, а вона його й не візбирає. Се таке проговорє´ли».[1865]

— «[На Святвечір клали на стіл] мак і чиснок. Це чиснок — шоб відьма молоко не забрала. А мак обсипали на Юрія, аби ніхто до стайні не пішов».[1866]

— «В нас колис як хто тримав худобóну, то обсипав маком навколо стайні. Це, казали, ’би відьма молоко не відобрала».[1867]

— «Треба свяченим маком-тріскуном посипати, то такий мак, шо сам насіявся. Я то завжди обсипаю стайню перед Іваном. Кажуть, шо відьма не прийде, поки не визбирає весь той мачок».[1868]

Якщо не було свяченого маку, обсівали освяченим зерном. Повсюдно перед вигоном окроплювали стайню й безпосередньо худобу освяченою водою, здебільшого йорданською чи стрітенською. Також посипали поріг хліва освяченими сіллю чи попелом: «То колись казали, шо як виганяти худобину, то треба соллю чи попелом посипати, шоб відьма шось погане не зробила».[1869]

Подекуди використовували й так званий «відвернутий» попіл: «Попелу сипали на поріг, аби вона не приступила. То мав бути відвернутий попіл. Як на Коляду палять в кухні в печі, то горнуть в одну сторону, а після Коляди до Нового року його відвертають у другу сторону, і тим попелом відвернутим треба сипати на поріг, шоб відьма не йшла».[1870]

Для захисту хліва від відьом над дверима або між вінцями зрубу застромлювали косу, серпа, ножа, сокиру (іноді у двері запихали голку чи шпильку):

— «Як ото чі б’єтса корова, не можна пріступіть до їє — то чо’? Забівали і коси, затикали. Ну було таке. Ну. Я сама се робіла вдома, бо не мона було до корови доступіть.[…] Я знаю, шо держала-держала корову в хлєві, вігнала за коровамі — то як прішла корова з хлєва… із паші, то не можна було пріступіть, — на стену лєзла. То кажуть: «Бері коси, затикай», — то й серпі затикала, і свячоне зєлля. Ой, нічо’ єй не помагало».[1871]

— «Ото на того Івана закривають хлеви всі, замікають, шоб відьма не пройшла корову не подоїла. Треба на дверях серпа повісити, шоб вона обрізалася, як буде йти в хлів. Яка вже там баба закульгає, то кажуть, ага, то вже відьма. Або туя, є таке деріво, да те… в гетіх…»[1872]

— «Косу, серп затикають, ножи, сокири над дверима. Ну, у нас воно зроду. Як заложила, так воно і доси».[1873]

Варто зазначити, що в дерев’яних хлівах застромлені в стіну гостряком надвір коси можна побачити часто, проте переважно люди вже пояснюють це суто практичністю.

Ножа чи серпа також клали на поріг хліва чи в дійницю:

— «Як заганєєш корову до стайні, то кладеш якийсь ніж, або що клали колись такево, або серп. На порозі ставили, як корову заганєєш».[1874]

— «Вхід у хлів маком-тріскуном обсипають, а ше можна в дійницю ножа класти».[1875]

— «Мама все наказувала, особливо на Івана, в ту ніч перед Івана, то класти в дійницю з молоком ніж і запирати двері до стайні, аби не залетів який кіт».[1876]

— «На Йвана прості люди брали ножа та й клали в дійницю. То ніби тоже помагало».[1877]