Розділ «Відьма»

Щоб оберегтися від відьом, на Юрія чи на Івана на порозі або біля порога стайні клали або ставили віника чи помело, коцюбу, рогача; над дверима робили хрест із мусту (фруктового соку), калу, сажі, глини для замащування печі, дьогтю:

— «На Юрі кладут віник, шо замітаєсі, кочéрга, клалосі коло дверий, припирали до дверий, і робили такий хрест з мýсту, з мустя´нки, зверха над дверима, то казали люди, шо відганєє відьму».[1878]

— «То на Йвана клали при вході до стайні кочергу, і тоді, кажуть, шо не зайде».[1879]

— «Клали віник і кочергу на порозі, то все, шоб відьма молока не відібрала».[1880]

— «То на Івана, казали, шо відьми ходять, то клали біля стайні таке, шо в печі замітається, помело».[1881]

— «То мама мені розказувала, шо на Йвана з тої глини, якою мазали долівки, то нею намазували хрест на дверях в хату і в хлів, а ше на порогах мазали, шоб відьма не зайшла і в худоби молока не відібрала».[1882]

— «Колись казали, шо треба на дверях хрест зробити чимось чорним, сажою якоюсь чи шо, шоби відьма до стайні не зайшла».[1883]

— «Колись на Івана мама моя все худобу оставляла. Корова дійна була, і на Івана, то те, чим замазували піч, клали на поріг і ше хрест робили на дверях, аби відьма молоко не відібрала. І ше те, чим попіл вигрібають, кочергу клали, шоб відьма молока на Івана не відібрала».[1884]

— «Ще колись братові хтось казав, шо треба класти вілкó (рогач — В. Г.), кóцюбу на порози якраз. То ето ше з колишного. Перший раз як віходиш з хлева, на пашу женеш. Там, у хліві, отак, як віходить».[1885]

На Купала також обводили хлів освяченою на Великдень крейдою: «Як Пасха у нас, вот, святять пасху, кладуть у пасху крейду, а тодó ж як уже на Івана Купайла, перед Іваном Купайлом, обводят всє хороми, говорять: ето відьма не прійде. Прамо рісують вокруг хати, вокруг хлівов, вокруг всєго, шоб вєдьма нє прішла […]».[1886]

Так само обводили хлів глиною чи крейдою на «Водянуху» (святвечір перед Йорданом): «То то на тую-во, на Кóляду… на Кріщеніє увечори. Ходили — хрестики становє´ть скрізь по дверох і обводять кругóм хліва, кругом корови глинкою обводять. Колись казали старі люди: шоб лихе не подлазило».[1887]

У дверях хліва на Купала ставили борону: «От, у нас до Івана много молока, а послє Івана міньше, то, кажуть, ўже вєдьми зробіли. То от тих знахорóў становіли бóрону, зачинíли хлєв і поставілі туди бóрону, шоб знахорó нє ходіли».[1888]

Трапляються варіанти, коли під воротами закопували щось освячене, наприклад шкаралупки від освячених яєць; виливали воду з-під пасхальних яєць по кутах обійстя:

— «Не мона яєць свячених викидати. Чи в воротах чи де свячене закопати, то тії вє´дьми не прийдуть».[1889]

— «На Великдень, коли варитé яйця, треба ту воду виливати в чотирьох вуглáх, жóби не лізла такаво якась нечисть на подвір’я».[1890]

Одним із поширених оберегів для корови від відьом були освячені на Вербницю галузки верби. Саме вербою вперше виганяли худобу на пашу: «Це, кажуть, корова ходить добре буде на груду да на низу, з тею вербинкою».[1891] Принісши таку вербну гілку з пасовиська, її застромлювали де-небудь у хліві: «Хай їм, кажуть, лихе буде, бо не тре’ людям лихо робити. Вірбý свячону тóчемо в хлів».[1892]

На Зарічненщині дехто виганяв корову не вербою, а сосонкою. Пригнавши худобу з паші, сосонку застромлювали в хліві над дверима — «кажуть, шось для худоби помагає».[1893] Гіллячку хвойного дерева використовували з цією метою й на сусідній Любешівщині: «В нас на Паску ще корови стоять. А якщо вже є паша, то на третій день вигонили, а якщо нема паши, то ще стоять далей. Як перший раз вигонили, то ламають деревинку і закладають її, тую деревинку, за двері, де корова стоїть. В нас так робили і зара роблять. Хвоїнку, гуллячку. Там вже, де пасуть тиї корови, да йдуть, да по дорози хвоїнка, — да й зломнять її, гуллячку. То ж як перший день прогонять корови, йде багато людей. А потім остаєця два пастухи чи три. Ну, потім вже йдуть додому і несуть тую вже гуллячку, ламнють де-небудь. Кажна жінка несе вже в свій хлів, за двера затикають. І вона там, поки вона вже не осохне і не опаде».[1894]

Могли виганяти корову освяченою на Трійцю гілкою липи (липу, клен та інший троєцький май застромляли й у двері хліва): «У хліві ми стиркаємо гіллячки, як вербу святимо, то тоді, як і корову виганєємо перший раз, то тою гіллєчкою треба побити корову, і в хлеві затикаємо гіллячку. Чи з липи, чи з вірби… І з липи, і з вірби свячоную гіллячку. Кругом хати хто затикає… Свячона. Ну, як на Трійцю святимо липу, то тоді вона святиться. І до хліва, затикаємо… На Стрітеннє в нас свічки святяцця, — знов, тре’ посвятити і кажне кругом хлева обійти, і як корову виганєють, тоді знов корову тамечки… треба її погладити тею свічечкою».[1895]

Від відьми на Івана встромлювали у двері хліва кропиву, осикову гілку:

— «Говорóлі, шчо перед Іваном Купалним як ідеш у сарай, як видоіш короўку, береш проківу, вирвеш і затикай за клямочку, шчоб вєдьма не влєзла. Она буде отчінять хлєва, і спече руку, і не откриє».[1896]