Розділ «Що ж сталося на Донбасі. Файл № 17»

Файл № 17

Цікаво, що на Донеччині протести починалися синхронно із Києвом.

«У Донецьку біля пам'ятника Тарасу Шевченку почався мітинг на підтримку підписання Україною угоди про асоціацію з Європейським Союзом. У ньому беруть участь близько 100 осіб: мешканці міста, активісти громадських організацій та політичних партій».

(УП, 22.11.2013)

Можливо, це був не київський масштаб, але все-таки...

Спробуємо дізнатися більше у безпосереднього учасника цих подій, керівника Донецької міської організації ВО «Свобода» Артура Шевцова.

Артур Шевцов: «Перші учасники донецького Майдану вийшли в ніч з 21-го на 22 листопада під впливом київських подій. П'ятеро людей зібралися біля пам'ятника Тарасу Шевченку, навпроти облдержадміністрації. 22 листопада ввечері був великий мітинг, до якого приєдналися представники політичних партій. Протягом 24-25 листопада утворилася робоча група донецького Майдану у складі дев'яти осіб. Робоча група включала представників громадських організацій, політичних партій і простих активістів. „Свободу“ в робочій групі представляв я. Ця група наповнювала змістом щоденні дії, адже були і дні звичайного стояння, у які потрібно було вносити різноманітність, проводити якісь цікаві дійства, створювати інформаційні приводи. Ця група пропрацювала до самого кінця, до 23 лютого 2014 року.

До 1 грудня 2013-го основною ідеєю, яка домінувала на нашому Майдані, була євроінтеграційна. В ті дні протягом листопада провокацій від місцевої влади не було. Приходили якісь пенсіонери, але було видно, що це звичайні люди, ніким не організовані. Влада ж просто робила вигляд, що нас не існує. Тоді навіть деякі чиновники з міськради приходили поспілкуватися з нами, але не було зрозуміло, чи вони прийшли від самих себе чи за завданням.

На першому етапі (22-30 листопада 2013 р.) донецький Майдан був цілодобовим — стояли 24 години на добу, у грудні ж від цього відмовилися, бо багато учасників поїхали до Києва. У цей період збиралися по буднях на віче о 18:00, у неділю о 12:00, саме по неділях приходила максимальна кількість людей».

І все це — зверніть увагу — у місті, яке перебувало під ідеологічною монополією Партії регіонів.

Артур Шевцов: «У ніч на 30 листопада в Києві побили студентів, а в день 30-го, коли зібрався Майдан, пролунали заклики їхати на Київ. Ми провели захід, розійшлися по домівках. Буквально за годину до відправлення автобусу я і троє моїх однопартійців вирішили їхати до Києва.

Так, 1 грудня розпочався другий етап донецького Майдану (01.12.2013 — 18.01.2014). У цей час гасла євроінтеграції відійшли на другий план, а на перший вийшло перезавантаження системи: відставка Президента та уряду, дострокові вибори.

У Донецьку цей період теж був спокійним. До січня місяця не було спроб розігнати Майдан, хіба що інколи приходили негативно налаштовані люди похилого віку. У середовищі місцевої Партії регіонів, як мене інформувало джерело, донецький Майдан викликав певний розкол на „голубів“ та „яструбів“ і ця невизначеність давала нам можливість без ексцесів існувати півтора місяці. Це був період найбільш активного протесту, переважним учасником якого була молодь.

У цей час робоча група зосередилася на наповненні цікавим змістом майданних буднів. Тоді проходили цікаві марші вулицями Донецька, на Майдані святкували за українськими традиціями Різдво і Маланку, було два музичні концерти: один за участю Сергія Жадана та гурту „Собаки в космосі“, другий за участю гурту „Гайдамаки“».

Сергій Жадан: «Ми з „Собаками“ були в Донецьку і я заїхав у Краматорськ — там під Шевченком стояло людей 7-8, але це було, їх пресували, але вони виходили щодня — і таку багатьох містах».

Тобто Майдан існував не лише в обласному центрі — протести, хай і невеликі, відбувалися й у районах Донбасу.

Артур Швецов: «Тоді ж ми організували централізований збір пожертв для того, щоб охочі могли поїхати до Києва. За ці гроші декілька десятків людей плацкартним вагоном ми відправили на столичний Майдан. Були люди, які приносили термоси з чаєм, канапки тощо, і навіть більше, ніж потрібно. Але це було дуже приємно. Бо з часів шахтарських страйків 1990-х місто у політичному сенсі завмерло, якщо відбувалися великі мітинги — то їх організовувала Партія регіонів, і ми знаємо, яким чином вони це робили. Під кінець року ми провели марш вулицями Донецька: пройшлися бульваром Пушкіна до пам'ятника Шевченку.

Саме тоді до нас на Майдан приходив секретар міської ради Сергій Богачов, розповідав про те, що все буде добре, що уряд працює, що євроінтеграцію не скасовуємо, а відкладаємо лише на рік, що ми все одно навіки пов'язані з Росією і так далі. Важко сказати, чи вони щиро говорили, чи це була гра. Але і нині нова „ДНРівська“ еліта має претензії до Партії регіонів, що ті зрадили ідею, зрадили Росію, загравали з бандерівцями тощо».

Цікаво, що у Києві на Майдан влада не приходила погомоніти з народом, а у Донецьку, де вона була значно сильнішою, а Майдан — дуже слабким, спілкування відбувалося, хоч би й декоративне. Можливо, це було пов'язано з тим, що всі найбільші представники клану переїхали до київських кабінетів, а у місті залишилися дрібніші діячі, які не були настільки впевненими у своїй силі.