Розділ «Що ж сталося на Донбасі. Файл № 17»

Артур Шевцов: «Після 13-го „Свобода“, „Батьківщина“, УДАР, громадські організації, журналісти утворили неформальне об'єднання під назвою „Комітет патріотичних сил Донбасу“. Ми хотіли зробити центр спротиву, до нас доєднався донецький „Комітет виборців України“. Почали видавати власну газету, яку випускають і досі, — „Говорит Донецк“ — а зараз „Говорит Донбасс“). Ми використали зв'язки в Укрпошті, і вісімдесят тисяч примірників розповсюджувалися поштарями просто у поштові скриньки. Покривали великі масиви у різних районах міста.

З огляду на небезпеку більше місяця проукраїнські сили не проводили масових акцій на вулицях Донецька. Наступну велику акцію організував Комітет патріотичних сил Донбасу 17 квітня, і вона відбулася спокійно. Ми багато зробили з погляду безпеки: були й рації, і перцеві балончики, 10 команд на автівках вели розвідку містом. Плюс ми пустили чутку, що збираємося навмисне, щоб виманити сепарів з обласної ради, і щойно вийдуть, туди зайде спецназ. Тому вони не вийшли.

Наступна акція відбулась 28 квітня — її організаторами були ті ж люди, які організовували мітинг 13 березня. Це був марш вулицею Артема, який закінчився криваво. Він був останнім публічним заходом проукраїнських сил. КПСД тоді готував акцію на 30 квітня, але ми вимушені були її скасувати. На початку травня почалась евакуація громадських активістів із міста. У подальшому голосом українського Донбасу стала тільки зброя».

Сергій Жадан: «Я був у Луганську наприкінці квітня 2014 року, коли захопили луганську СБУ, телерадіокомпанію, хоча над частиною будівель ще були наші прапори, аеропорт іще працював. На мітинги сепаратистів приходила купка людей, на українські — трішки більше. Чому не зачистили Донецьк і Луганськ? Адже не було б сьогодні війни і тисяч загиблих. Мені довелося розмовляти з багатьма людьми, які були тоді представниками влади, вони розповідали, як захоплювали місто, як не реагувала київська влада, не реагували спецслужби, про це не хочеться говорити, бо немає офіційних доказів, але там дуже багато питань. Ідея з сепаратизмом — абсолютно штучна, вона не має підтримки у широких мас. Хтось купився на гасла, хтось побачив „приклад Криму“, хтось повівся на пропаганду — але масової підтримки сепаратистів не було».

Сумна історія. Однак спробуймо уявити, що було б, якби після перших смертей 22 січня у Києві на Майдані протестувальники для безпеки учасників теж вирішили б узяти паузу.