Розділ «Медицина Майдану — від вогнепальних до ВІЛ-СНІД. Файл № 11»

від вогнепальних до ВІЛ-СНІД.

Файл № 11

Ми підходимо до дослідження іще одного феномена української Революції — медичної служби. Кожен, хто був на Майдані, бачив людей із червоними хрестами на футболках та касках. Але насправді ми навіть не уявляємо, наскільки це велика робота — організувати дієву медичну службу на абсолютно добровільних засадах.

Вадим Васильчук: «Після розгону 30 листопада ми зібрались у Михайлівському соборі. Тоді медична служба фактично і народилася, бо раніше поранених не було, нас ніхто не бив. Першим зголосився хтось із волонтерів, потім почали підходити медики. Пам'ятаю, скільки перекису водню нам принесли, просто ящики. У Соборі столи поставили. Прийшов дядько — кров на обличчі, рука висить. Устим Голоднюк, якого потім, 20 лютого, застрелили, прийшов перемотаний бинтом, щасливий, що не поїхав, що був на вістрі, захищав Україну, як справжній козак, а що голову розбили — то таке».

Із нашим головним свідком, нині народним героєм України Всеволодом Стеблюком ми познайомилися в Українському домі наприкінці січня. Він попросив організувати поетичний вечір для психологічної реабілітації постраждалих на Майдані, а потім тихцем зізнався, що є діючим полковником міліції.

Всеволод Стеблюк: «На Майдані я працював інкогніто, бо на той момент був професором кафедри криміналістики та судової медицини академії МВС і мав звання полковника міліції. Полковник міліції на Майдані — самі можете уявити. Офіційно медична служба Майдану утворилася 1 грудня після того, як люди зайшли у Профспілки. Тоді там зібралися люди, які були у медслужбі під час Помаранчевої революції, у медичній комісії Руху ще 1989 року — Олег Мусій, Станіслав Нечаєв, Олег Гаврилюк, Олена Євстигнєєва приєдналася, свободівець Андрій Гук. На Майдан вийшла неймовірна кількість людей, і треба було починати щось робити. У Профспілках зібралася дуже потужна команда керівників, службу очолив Святослав Ханенко, депутат від „Свободи“ — він не заважав працювати, але тримав нас у курсі, що там вирішили великі люди у штабі. Кілька разів приходив Тягнибок, я його спитав: ну що, згадуєш, як на студентському майдані у 1991-му разом працювали? Через зайнятість в Академії я не мав можливості взятися за організаційні моменти, сказав, що буду чергувати як лікар. Основний медпункт був у Профспілках на третьому поверсі. Але паралельно з'явились, як ми їх називали, „дикі“ медики — це люди, які не могли показати диплом про медичну освіту. Вони переважно ходили Майданом, виявляли хворих, розносили пігулки — зрозуміло, у періоди затишшя. Їм допомагала Ольга Богомолець — спочатку медикаментами, потім білі каски з'явилися. Футболки „Медична служба Майдану“ та „Швидка медична допомога Майдану“ привезли львів'яни, їх переважно носили „дикі“, наші цим не переймались. Офіційно ми називалися „медична служба Штабу національного спротиву“, були офіційною структурою Штабу».

Як уявляє роботу медиків більшість із нас? Дуже просто: сидиш у медпункті, поки прийде хворий чи поранений, а тоді на ньому демонструєш щось із репертуару доктора Хауса. А насправді...

Всеволод Стеблюк: «Фармацію Майдану взяли на себе Наталя Шолойко, тоді директор музею-аптеки на Подолі і доцент медичного університету Богомольця, та Олена Золотова з київського КП „Фармація“ — вони робили заявки на ліки, сортували те, що звезли, розподіляли по медпунктах. Перед тим, як допустити лікаря до роботи у медпункті, обов'язково перевіряли наявність у нього диплома, сертифіката — це було суворо. Існувала своя санстанція, яка ходила наметами, з'ясовувала, чи не завелися воші, чи нема інфекцій, і до їхньої честі, зауважу, що на Майдані не було жодного спалаху інфекційних захворювань. При такому скупченні народу. Це феномен. Тому що все контролювалося. Санстанція перевіряла буфети, щоб там були одноразові рукавички, щоб дотримувалися правил. Потім з'явилася психологічна служба Майдану. Психіатр Володя Погорілий організував психіатрів, психологів, які потім стали психологічною кризовою службою, їхня основна база була у готелі „Козацький“».

Медична служба жила за загальним ритмом Майдану — від загострення до загострення.

Всеволод Стеблюк: «Під час першого штурму 10-11 грудня сильно поранених не було, медичної допомоги надавати особливо не було кому. Переважно штовхалися. Мене тоді затисли між двома кордонами внутрішніх військ, приперли до барикади, тому я особливо нічого не бачив, колихався разом з усіма. А перед Новим роком ентузіазм людей почав згасати, бо у всіх робота, медики не могли залишатися так довго, були проблеми з тим, кого поставити чергувати у медпунктах».

Це складно собі уявити — вдень працювати медиком, а потім у вільний час іти на Майдан, щоб там знову працювати медиком. Особисто ми на Майдані повністю міняли рід занять — працювали руками, спілкувалися з людьми, це було своєрідною психологічною розрядкою. Але в медиків професія особлива. І складається з несподіванок.

«Станом на 6:00 ранку до лікарів бригад екстреної медичної допомоги звернулося 103 учасника акції протесту. Про це повідомляє Департамент охорони здоров'я КМДА. „42 з них госпіталізовано. Чотири особи отримали травми тяжкого ступеню важкості (травми очей, кінцівок). Серед інших причин госпіталізації — травми, забої, рвані рани, черепно-мозкові травми“, — йдеться у повідомленні. Правоохоронці, в свою чергу, продовжують жалітися на велику кількість постраждалих колег».

(УП, 20.01.2014)

Всеволод Стеблюк: «На Водохреще Олег Мусій буквально відловив мене, коли я зайшов у Профспілки, каже, що зовсім біда, нема кому чергувати, і попросив мене вийти поза чергою, бо ніхто вже не хоче — тоді ж народ був незадоволений стоянням і вимагав, щоб лідери починали щось робити. Я погодився, але мав іще зустріч. А коли на Грушевського почало гупати, дзвонить Мусій: тут уже поранені пішли, а я один. Я приїхав у Профспілки, поруч опинився ще один лікар — Руслан Горобець теж, як я кажу, медикамент, із центральної поліклініки МВС. Ситуація абсурдна — два міліцейські лікарі приймають поранених міліцією. На той момент ми мали одну єдину голку з ниткою — з шовного матеріалу та пару пінцетів, і коли повалили поранені, був шок — нема чим працювати. Наталя Шолойко почала видзвонювати колег із фармбізнесу, і тут усе повалило — за годину не було куди складати матеріали. Проте довгий час ми з Русланом працювали вдвох. Тоді стався перший шок — ми побачили ураження від травматичної зброї. Це було жахливо. Травми досить серйозні при тому, що ніхто не знав, що робити з вогнепальними пораненнями. Ми намагалися шити, обробляти рани, перев'язувати, воно потім розлазилося. Річ у тім, що вогнепальну рану не можна зашивати, там є зони молекулярного струсу, у них процеси по-своєму розвиваються, ці помилки були навіть на початку війни, пару місяців пройшло, поки навчилися. Тоді ж у наших руках побував знаменитий козак Гаврилюк. Він отримав осколок у шию, рана досить велика, і осколок пульсував. Ми перезирнулися з Русланом — осколок можна потягнути, але якщо він у судині, то це гаплик, хлопець зійде кров'ю. А якщо перетиснути сонну артерію, може бути інсульт. А Гаврилюк ще й поводився збуджено: мовляв, ви тут коновали, давайте швидше, мені ще завтра сніданок хлопцям готувати, кашу варити. Руслан каже: давай спробуємо так: я буду тягнути, а коли щось, ти одразу затискачем артерію береш. Витягни нормально, виявилося, що судину не зачепило. Потім було дуже прикро бачити, коли його голого по снігу тягали, якийсь підполковник повідривав шви на шиї, що я накладав. Це вже просто садизм».

«В Інтернеті з'явився ролик, як „Беркут“ і інші силовки в чорній формі внутрішніх військ знущаються із затриманого чоловіка на Грушевського. За інформацією депутата Андрія Парубія, ним є Михайло Гаврилюк. Після оприлюднення відео його змогли знайти, і станом на 19:08 він у штабі Самооборони Майдану, отримує медичну допомогу. На відео, яке було оприлюднено вдень у четвер, видно, як беркутівці роздягли його, а потім знімали на відео і фото його оголеного на морозі».

(УП, 23.01.2014)

Всеволод Стеблюк: «Згодом підтяглися лікарі, до другої ночі вже можна навіть було вийти покурити. У медпункті сморід сльозогінного газу, бо його приносили на фуфайках, на масках, воно все випаровувалося, крики, істерики... Але були й позитивні моменти, наприклад, київські байкерші привезли поїсти — домашньої картоплі з грибами та м'ясом, огірків. Усе це тривало три доби. Тоді були розгорнуті медпункти у Парламентській бібліотеці та у книгарні „Наукова Думка“. Там був Ігор Ільків, він приймав перших загиблих — Нігояна та Женевського. Ті пункти під час штурмів „Беркута“ періодично розбивали».

«Від поранення загинув ще один протестувальник, його ім'я поки не відоме. Про це „Українській правді“ повідомив черговий лікар Микола Сівак. Молодий чоловік віком 20-25 років. Він був застрелений, поранення у грудну клітку в області серця. Він поступив у медчастину близько 8 години ранку вже без пульсу. Тіло загиблого знаходиться у медчастині на Грушевського, яку розгорнули в одній із будівель. Раніше повідомлялося про те, що від кульового поранення загинув Сергій Нігоян».

(УП, 22.01.2014)