Розділ «Південь і Схід проти «Русской весни». Файл № 18»

Файл № 18

Той, хто прочитав два попередніх розділи, певно, зрозумів головні причини поразок у Криму та на Донбасі. По-перше, це сподівання на «дядю з Києва» — емісарів, силовиків, політиків, які мають вирішити проблему. А по-друге — пасивність місцевих українських активістів.

І тут варто проаналізувати досвід регіонів-переможців, які, безперечно, значилися в окупаційних планах північного сусіда, але не допустили у себе поширення російської чуми.

Омріяний Москвою кордон майбутнього розколу України ще за часів мирного Майдану «спалив» регіонал Добкін:

«Після акції, проведеної Автомайданом у Києві 29 грудня, губернатор Харківщини Михайло Добкін заявив про необхідність відмінити пакт Молотова-Ріббентропа. Так Добкін прокоментував новину про те, що учасники Євромайдану везуть до резиденції Президента Віктора Януковича порожню труну із жалобники стрічками».

(УП, 29.12.2013)

Однак наприкінці січня, коли почалися захоплення облдержадміністрацій у Полтаві, Черкасах, Чернігові, стало зрозуміло, що зупинити Революцію неможливо, вона не обмежиться західними областями. Тож виявилося, що у загашнику кремлівських політтехнологів лежить проект «Новоросія», який вони витягли, обтрусили від пилу і спробували реалізувати. Але план провалився — замість десятка південних і східних областей Росії дісталися лише шматки двох — Донецької та Луганської. У провалі проекту «Новоросія» є три ключові точки — Харків, Одеса та Херсон. Харків — бо там проросійський чинник у владі був найбільшим, а влада — найсильнішою, Одеса — бо цей регіон за російськими впливами не поступався Харкову, і Херсон — бо це ворота з Криму, саме через них до так званої «Новоросії» найшвидше могли просунутися «зелені чоловічки».

Спробуймо дослідити, що ж відбулось у кожному із цих трьох міст, і як так сталося, що вони стали найбільшим розчаруванням окупантів.

І почнемо, звісно, з Харкова. В інформаційному просторі його давно готували до ролі лідера розкольницького руху в Україні, вперто називаючи «першою столицею» у пам'ять про роль, яку він зіграв у розколі 1918-го, а потім і повній окупації країни російськими комуністами. Під час Помаранчевої революції місцева влада заявляла, що у Харкові не буде ані київської ані донецької влади — тільки харківська. Місто, по суті, стало базою східно-українських сепаратистів. Саме там під час Революції було сформовано антимайданівську гвардію «тітушок» — «Оплот». Там-таки на початку лютого створили організацію з гучною назвою «Український фронт» та емблемою із колорадською стрічкою. А під час утечі Януковича саме цей «фронт» зібрав «з'їзд депутатів південно-східних областей і Криму» і запланував виступ на ньому президента-втікача.

Словом, для розколу у Харкові підготували все, проте це «все» несподівано закінчилося грандіозним пшиком. Янукович на з'їзді не з'явився, про жоден розкол чи федералізацію депутати не говорили, «Український фронт» саморозпустився, а залишки «Оплоту» втекли на Донбас.

Тож візьмемося розбиратися разом. І почнемо, як годиться, із самого початку.

Протести у Харкові почалися синхронно з Києвом. Але у значно меншому масштабі.

«У Харкові люди, невдоволені зміною зовнішньополітичного курсу країни, зібралися на площі Свободи та провели ніч навпроти будівлі обласної державної адміністрації. Громадський активіст Дмитро Пилипець розповів, що невдоволені самоорганізувалися через соціальні мережі. До 24:00 на площу вийшло близько 15 осіб, зараз там перебувають 9 активістів».

(УП, 22.11.2013)

Сергій Жадан: «Я саме повернувся до Харкова, коли дізнався, що буде флешмоб. Організатором був Дмитро Пилипець. Раніше акції були малочисельні — Харків виглядав пасивним. Це справляло враження флешмобу і ні на кого за великим рахунком не впливало.

Але після того Кернес огородив площу перед ОДА, щоб там не збирались, і ми перейшли до пам'ятника Шевченку. Після побиття студентів у Києві там зійшлося із пару тисяч людей. Почало вимальовуватися коло активістів — Пилипець, Василь Рябко, Наталка Зубар. Наталка сказала в мікрофон, що в Києві погнали ментів. Звістка усіх втішила».

Щоденні невеликі мітинги і віче по неділях — цей режим функціонування характерний для обласних Майданів. Харківський навіть сцени власної не мав — за неї правив майданчик біля підніжжя пам'ятника — колись його зробили комуністи як трибуну для виступів, але за іронією долі найбільше він придався українським революціонерам. І виступи на цій кам'яній сцені були геть не схожі на звичайні мітинги.

«У Харкові біля пам'ятника Тарасові Шевченку відбувся рок-концерт на підтримку Євромайдану. У ньому взяли участь Сергій Жадан і „Собаки в космосі“ (Харків), „Транс-Формер“ (Полтава), „ДК Dance“ (Суми), „Вертеп“ (Дніпропетровк), „Stone Band“, (Донецьк) тощо».

(УП, 08.12.2013)