Розділ «Що ж сталося на Донбасі. Файл № 17»

Але місцеві активісти не нітилися звертатися безпосередньо до «господарів» Донбасу.

Артур Шевцов: «31 грудня 2013 року частина активістів рушила пікетувати маєток Ахметова в Ботанічному саду (рішення робочої групи про проведення цього заходу не було). Під час пікетування хтось почав кричати: „Він у Лондоні“. У цей момент у своїй автівці під'їздить Ахметов у спортивному костюмі і починає розповідати, що любить Донбас і створює робочі місця. Це було зроблено красиво. Але влітку 2013-го року навіть неможливо було уявити, що Ахметов вийде до купки людей, та ще й, нібито, без охорони. Проте серед учасників донецького Майдану були колишні співробітники органів, вони мали знайомих у безпеці Ахметова, і ті казали, що охорона була, людей із 10, навіть снайпер був, але на камеру складалося враження, що він один».

«Рінат Ахметов поспілкувався з пікетувальниками, що йшли до його будинку. Про це повідомляють „Новости Донбасса“. Бізнесмен під'їхав на власному авто, без охорони, до мітингувальників від ДемАльянсу, коли вони збиралися біля Ботанічного саду, щоб засудити підтримку ним Партії регіонів і вручити йому „криваву йолку“. Один з організаторів акції Євген Семехін заявив, що Ахметов навряд чи побачить акцію, бо він саме перебуває у Лондоні. Регіонала це обурило. Він сказав активістам, що готовий до діалогу, але вони почали спілкування з брехні. „Ось я до вас прийшов, хто ви, чому ви такі обманщики...“, — заявив він. При цьому бізнесмен всіляко намагався показати, що він є патріотом. „Для мене найбільша санкція — тоді, коли я не зможу ходити по своїй Батьківщині, по своїй, по донецькій землі“, — запевнив він».

(УП, 31.12.2013)

Згадаємо, що в Києві тоді саме почався «застій» Майдану й активним залишався хіба Автомайдан.

Артур Шевцов: «На початку року у січні ми провели ще один марш центральними вулицями міста. Маршрут був довшим і людей було більше, близько півтисячі, хоч було холодно, сніг. Якихось ексцесів не було, нас супроводжувала міліція. Починаючи з середини січня, на наші віче почали приходити незрозумілі люди — і молоді, і старі, групами по 20-30 осіб, старі розповідали про „бандерівців“ і „фашистів“. Молодики приходили з гучномовцями і намагалися перекрикувати наших промовців. Мені тоді стало зрозуміло, що вони нас випробовують на міцність, шукають слабкі місця».

Зовсім не схоже на тактику київських силовиків. Правда ж?

Артур Шевцов: «Найбільш складним і напруженим став третій етап (19.01.2014 — 23.02.2014). Того дня, коли почалися події на Грушевського, ми відчули зміну їхніх настроїв і тактики. Вже 19 січня сталася перша бійка в Донецьку — синхронно з подіями на Грушевського. Розбили мегафон, поламали древка прапорів. Ми мусили докласти фізичну силу, за що декількох свободівців забрали в міліцію давати пояснення, але нікого не затримали. В міліції нам говорили, що взяли і нападників — але ми того не бачили.

Пізніше ці хлопці були у нас щоденними гостями. Вони приїздили з Горлівки, Єнакієвого. Там тримали бійцівські клуби. Вони взагалі переважно не були донеччанами. Ми це знаємо, бо на Майдані були люди з кола футбольних фанатів, спортсменів і вони впізнавали нападників. Ті приїздили на автівках, паркувалися, не ховаючись, розминалися, потім нападали, потім їхали геть, усе абсолютно відкрито. Стало зрозуміло, що миритися з нами не будуть, і ми мусили організовувати захист. Бо нападники не мали гальм, було зрозуміло, що вони хочуть спровокувати зіткнення. У цей же момент почали з'являтися журналісти місцевих телеканалів, які раніше взагалі не приходили на Майдан. Стало зрозуміло, що коли з'являються ці камери, значить, щось планується. Вони або з'являлись усі разом, або не з'являвся ніхто. І так тривало цілий тиждень.

22 січня, День злуки. Раніше впродовж п'яти років ми збиралися біля пам'ятника Шевченку, спускалися по бульвару Шевченка до р. Кальміус і об'єднували два її береги. Того року ми вирішили зробити те саме, але у форматі Майдану. Повідомлення до міської влади щодо цієї акції традиційно подавала Донецька „Свобода“. Взагалі під час тих подій місцеві політичні сили поділили між собою подачу повідомлень, а значить, політичну та юридичну відповідальність: грудень — УДАР, січень — „Свобода“, лютий — „Батьківщина“.

Але починаючи з 22 січня, режисери від влади почали застосовувати нову тактику — за годину до нашого віче вони збирали на тому ж місці якихось козаків, якихось чорнобильців, ветеранів афганської війни, пенсіонерів пролетарського району і тому подібних „активістів“, щоб зайняти наше місце до початку заходу.

Того дня ми приходимо, а начальник відділу громадської безпеки говорить, що у нього є два повідомлення на одне місце, а оскільки заходи є полярними щодо одне одного, то може статись бійка, тому вимушений попросити Майдан розійтись, або перейти через дорогу. Ми ухвалили рішення зібратись через дорогу від пам'ятника Шевченку. Провели віче і почали шикувати колону. У цей момент молодики почали поводитись агресивно, перегородили дорогу, не давали пройти бульваром Шевченка. Попереду них вискочили троє із гучномовцями і завелися кричати: „Геть із Донбасу, ви не патріоти України“. Їх було кілька десятків із різних боків. Нас не пропускали, почалися сутички. Наших людей обливали зеленкою та закидали яйцями. Нападники почали чіплятися до журналістів, били по камерах, вибивали мікрофони. Міліція стояла збоку і спостерігала. Хіба що комусь із нападників зривало планку — тоді його брали, вели до автозаку, але перед автозаком той театрально виривався і тікав. І це була явна постановка, по обличчях було видно, що є наказ. „Тітушки“ принесли із собою два прапори — червоно-чорний та свободівський, новенькі, дуже яскраві, розвели вогнище, кинули прапори у вогонь та спалили. Ми потім перерахували свої прапори — усі були на місці, значить, ті прапори були зроблені спеціально для цієї театралізованої постановки.

Взагалі завдяки використанню такої тактики 23-го, 24-го і 25 січня владі майже вдавалося зірвати наші заходи».

«Ультрас „Шахтаря“ виступили на підтримку Євромайдану На своїй сторінці в „ВКонтакті“ ультрас „гірників“ повідомили про те, що вони розпочинають активні дії на захист прихильників Євромайдану. Зокрема, вони закликали припиняти спроби вербування „тітушок“, виходити на охорону донецького Євромайдану і пояснювати представникам влади неправомірність їхніх дій».

(УП, 22.01.2014)

Звісно, про захоплення адмінбудівель у Донецьку і Луганську не йшлося. Тут перевага влади була абсолютною, тому вона вдалася до тактики залякування.

Артур Шевцов: «25 січня джерело в Донецькій міській раді повідомило мені, що в неділю 26-го буде силовий розгін донецького Майдану. Маючи таку інформацію і бачачи напругу, що зростала щодня, робоча група вирішила не виводити людей на Майдан. Ми мали телефонні номери найбільш активних учасників акцій, обдзвонили їх і попросили повідомити всіх, кого вони знають із майданівців, щоб ніхто не приходив. Але тільки в неділю, за годину до початку віче розповсюдили прес-реліз про те, що віче не буде.

Об 11:00 до пам'ятника Шевченку, як за розкладом, за годину до початку нашого віче, прийшли козачки, ветерани всіх воєн та герої праці різного ступеню соціалістичності. І в момент, коли проходив їхній мітинг, на них раптом налетіли хлопці з колорадськими стрічками, битами і почали бити всіх підряд. Цих хлопців привезли централізовано автобусом, з якого вони й вискочили. Підбігають менти, кричать: „Ето свої!“ Але хвилин 15 вони били одне одного.

Після того дня наш Майдан припинив збиратися щодня, бо підставляти людей під битки не було ані бажання, ані сенсу».

«У Донецьку біля пам'ятника Шевченку о 12:00 зібрався мітинг на підтримку Президента та уряду, мета якого — захист будівлі Донецької ОДА від захоплення...