Розділ «Автомайдан — зброя буржуазії. Файл № 5»

Майдан. Таємні файли

Українці — неймовірно творчі люди. Тому й революції у нас безпрецедентні. Взяти хоч би Автомайдан — нам не відомо жодного аналогічного явища у світі. Коріння цього суто українського феномена, безперечно, лежить ще у тачанках повстанців 1920-х років — Махна, Григор'єва, Тютюнника. А може, й у козацьких загонах Залізняка, чи ще давніше — у половецьких кошах, які налітали на монголів і потім розчинялись у степах, чи навіть у скіфських летючих загонах, які свого часу обскубли непереможну перську армію, як курку. Але головне, що об'єднує усі ці явища, — не чотири колеса у воза, тачанки чи автомобіля. Головне — це ініціатива людей, які в один день стають під одні знамена і починають діяти, довго не змовляючись.

Перша згадка про Автомайдан з'явилася ще до подій 1 грудня.

«У Києві стартував автомобільний Євромайдан. Близько 50 автомобілів курсують по вул. Богомольця в Києві, що неподалік Банкової. Вони проїхали на автомобілях із включеними аварійними сигналами з прапорами України і ЄС вулицею Інститутською в районі майдану Незалежності в знак протесту проти розгону мітингу в підтримку євроінтеграції. Вони сигналять».

(УП, 30.11.2013)

А вже наступного дня автомайданівці застосували свою головну зброю — доставку Майдану просто під поріг можновладцям.

«Близько 300 автомобілів намагаються проїхати до президентської резиденції Межигір'я у с. Нові Петрівці Вишгородського району Київської області».

(УП, 01.12.2013)

Автомайдан виник не лише у Києві, а й у Донецьку, Луцьку, Львові, Одесі, Ужгороді, Харкові, Херсоні, Хмельницькому, Черкасах. Хто ж був організатором цієї яскравої і зовсім не дешевої форми протесту?

Звернемося з цим питанням до одного з лідерів і, мабуть, найяскравішого учасника — художника Сергія Пояркова.

Сергій Поярков: «Для мене, як завжди, почалося все й одразу. Як побили дітей, ми зустрілися з Хаджиновим, Дзиндзею, Гриценком і всі сказали, що треба щось робити, бо нічого не робити — це неправильно. Ніхто ніякого Автомайдану не організовував. В Автомайдан тебе приймали Янукович, Азаров, Захарченко. Тобі виписували статтю Кримінального кодексу або дві, або й три. Якщо ти був позбавлений прав і на тобі було кілька кримінальних статей, це й було посвідченням Автомайдану. Коли на допиті мене запитали: хто є лідерами Автомайдану? Я відповів: Марк Цукерберг та Віктор Янукович. Слідчий зблід і сказав: „Можна я не буду цього заносити до протоколу?“. Адже за законом він має допитати всіх згаданих».

Але нам вдалося з'ясувати, хто і як почав реалізовувати ідею автомобільного протесту тоді, коли він ще не називався Автомайданом.

Іван Філіпович: «Із Сашком Кравцовим ми познайомилися під час скандалу з антиукраїнським обслуговуванням у „Кофе-хауз“, а коли почався Майдан, він сказав: є кілька водіїв, давай машинами будемо їздити мобілізувати людей. Я погодився. 24 листопада зібралися на Інститутській, там було машин 10, і Сашко був першим, хто зібрав машини на протест. Ми тоді поїхали Печерськом, потім на Хрещатик, на Поділ, із прапорами, щоб агітувати людей. Потім нас ставало більше, і стало забагато машин, щоб вміститися на Інститутській, тому вирішили збиратися біля пам'ятника засновникам Києва, щоб було більше місця. Саме туди вже приїхали Гриценко, Хаджинов, Поярков, Булатов, вони потроху почали брати на себе управління цим. Ніхто не заперечував, тим більше, що Гриценко мав доступ до політичного керівництва Майдану».

Дії десятків і навіть сотень машин треба координувати, тому цілком логічно, що в Автомайдану виникла своя структура управління.

Сергій Поярков: «Автомайдан, звісно, не любили на Банковій, але на самому початку не любили й у штабі Революції. Це була дика кіннота, яка сама вирішувала, що робити. Ніхто не міг вплинути на Автомайдан і сказати, куди їхати. Найпростішим для мене був епізод, коли, ми із штабом у Профспілках домовилися-таки на спільну акцію. Тоді ми сиділи у „Кофе-хауз“: Юра Луценко, якого щойно випустили із в'язниці, Булатов, Гриценко, Хаджинов — усі разом вирішили блокувати Кабмін. Ми розбилися на три частини, відповідно, було три польових командира. Гриценко керував підрозділом, який блокував на Європейській площі, Булатов перекривав на розі Грушевського — Садової, я командував перехрестям Садова — Інститутська. Оце ж ми втрьох одразу пішли за cm. 279 частина 2 („Блокування транспортних комунікацій шляхом влаштування перешкод“). Тоді це ще були жарти, все відбувалося швидше у форматі фестивалю, а не війни. І це була найпростіша, найзрозуміліша акція. Я мав 20 машин, ще 50 піших людей дали зі штабу. Тобто разом трохи менше сотні осіб. Я відповідав за своє перехрестя. Хлопці хотіли поприносити шини, я сказав: ні, не треба, бо хтось іще запалить, а поруч житлові будинки, на той момент жодного приводу палити шини не було, протест був виключно мирним. Треба було, щоб могли проїхати швидкі допомоги, машини Нацбанку та місцеві жителі, які возять дітей у гуртки, школи тощо. Підходили журналісти, питали, що далі, я казав: це не до мене, це до штабу, а я маю чітку ділянку, чітку роботу, яку розумію. До речі, нашу діяльність Азаров двічі згадав у Верховній Раді, бо ми зробили роботу добре — вони до Кабміну не потрапили. І працівники Кабміну, такі собі бальзаківського віку тітоньки, підказували нам, які ще є входи-виходи, щоб ми їх теж перекрили».

Треба зауважити, що блокування згодом поступилося не менш ефективній зброї майданівців на колесах — візитам до маєтків можновладців.

Сергій Поярков: «Чому Автомайдан їх так лякав? Бо МИ можемо скільки завгодно стояти на Майдані, але ВОНИ перебувають у зоні комфорту, їдуть додому з Кабміну чи ВР, їм нічого не загрожує. А тут у тебе під воротами стоять невідомі люди і твоя зона комфорту закінчилася. Це був справжній переляк. Вони жили-жили і раптом побачили, що в країні є народ, вони про це не здогадувались, а тут побачили, що він є і чогось хоче, і часто у формі ультиматуму, він сидить у тебе під парканом і навіть відламує від цього паркану шмат. Григорій Суркіс тоді скаржився Кличку: „Я ж не можу сказати цьому Автомайдану, що Медведчук живе на 200 метрів лівіше, і вони мене штормлять, а не його“. Вийшло так, що під роздачу потрапив не стільки Медведчук, скільки Суркіс, хоча дружина Медведчука Оксана Марченко казала, що їм некомфортно чай пити, гості скаржаться, — а те, що людей повбивали, це якось не зіставляється із чаєм».

Звісно, автомайданівці не завжди помилялись адресами, зрештою довідались і справжню адресу Медведчука.

«Учасники Автомайдану дісталися до будинку Віктора Медведчука. Учасники акції вишикувалися вздовж паркану і просто в нього стукали, частина пікетувальників насідала на ворота. „Стукати можете скільки завгодно“, — заявив нардеп від „Батьківщини“ Володимир Яворівський. Незважаючи на те, що організатори закликали активістів заспокоїтися, ворота все ж зламали. Окрім того, мітингувальники написали фарбою на воротах і паркані гасла, зокрема, „Палаци дітям!“».

(УП, 29.12.2013)

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Майдан. Таємні файли» автора Брати Капранови на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Автомайдан — зброя буржуазії. Файл № 5“ на сторінці 1. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи