Розділ «Плацдарм майбутньої революції. Файл № 4»

Файл № 4

Побиття студентів на Майдані зірвало всі запобіжники. Люди писали у Фейсбуці: «Мені страшно, тому йду на Майдан». Нам теж було страшно, адже наші троє синів та дочка, які були на Євромайдані з першого до останнього дня, просто дивом не потрапили під кийки «Беркута».

1 грудня на Майдан люди вийшли вже не за євроінтеграцію і навіть не з політичними вимогами. Вони вийшли проти покидьків, які підняли руку на дітей.

Згадаємо сюжет класичного українського різдвяного вертепу — цар Ірод велить бити дітей, і проти нього повстають усі: Пастушки, Козак, Жид, Циган. Тобто весь народ. І саме цей сюжет повторився на Майдані.

Намагаючись не допустити політичних протестів, влада своїми діями вивела на вулиці сотні тисяч людей, які ще вчора здавалися безнадійно пасивними і розчарованими. Тих самих, хто не вірив, що українці здатні піднятися на новий Майдан.

Ми були одними з таких людей — ми теж не вірили у можливість масових протестів. Ми розуміли, що на вулиці вийдуть лише ті, хто сприйняв звіряче побиття дітей як щось особисте. І ніяк не могли передбачити, що їх виявиться аж стільки. Цікаво, що, розмовляючи потім із багатьма учасниками подій, ми почули приблизно те саме: «Я думав, буду на Майдані один, але не піти не міг». Отак от «по одному» і набралося, за деякими оцінками, біля мільйона.

Ми стояли біля Будинку вчителя і бачили перед собою добре знайомі обличчя — друзів, товаришів, акторів, музикантів, поетів, читачів. Із кожним ми не раз зустрічалися на протестних акціях протягом останніх років. Іноді навіть виникало враження, що таких людей небагато і вони кочують з акції на акцію. Але 1 грудня ми побачили перед собою цілий Київ і зрозуміли: раніше він виходив на протести різними частинами, а тут зібрався весь і одночасно.

І ні в кого ані тоді, ані тепер не виникало сумнівів: це — стихія. Жодна політична сила, жодна громадська організація не здатна вивести на протест таку кількість людей.

А проте результатом цієї стихії став плацдарм майбутньої революції — наметове містечко на майдані Незалежності і захоплені протестувальниками будови КМДА, Будинку профспілок та Жовтневого палацу. Щиро кажучи, результат далеко не стихійний. Особливо — здобуті будинки.

Тож ми і вирішили розібратися, наскільки це було сплановано заздалегідь.

Заява ГУ МВС у Києві від 01.12.2013 р.: «Сьогодні під час мітингу в центральній частині міста агресивно налаштовані ВО „Свобода“ і окремі мітингувальники захопили адміністративні будівлі Київської міськдержадміністрації й Будинку профспілок України».

Тобто влада оголосила організатором захоплення будівель «Свободу». І ми вирішили звернутися за роз'ясненнями насамперед саме до цієї політичної сили.

Пилип Іллєнко: «Ми були одними з перших, хто зайшов до Київради. У дверях виникла штовханина з міліцією, це були звичайні міліціонери, а не „Беркут“. Штовхались у вестибюлі перед прохідною. Зовні людей було небагато, всередині міліції теж було небагато, ніхто нікого не міг виштовхнути. І в якийсь момент один із міліціонерів розпилив у цьому замкненому просторі балончик із газом, у результаті чого всі розбіглися. Я стояв одним з перших, тому газ пройшов над головою. Але коли газ у невеликому приміщенні— погано всім. Ми вискочили назовні, а міліціонери в глиб. До речі, далі за весь Майдан у мене жодного разу не було нежитю, мабуть, подіяла профілактика цього перцевого газу. А коли газ трохи розвіявся, ми знову ввійшли, і міліція відступила далі. Тоді вже люди стали заходити масово, і одразу почала формуватися комендатура».

До речі, ми знайшли ще одну, крім «Свободи», силу, яка штурмувала КМДА.

Дмитро Ярош: «1 грудня ми йшли у перших лавах. Наші штурманули КМДА без наказу, це мене напружило, бо „Правий сектор“ — це ж парамілітарна структура. Має бути дисципліна. Тоді ПС ще не був оформлений, діяли переважно тризубівці. Я відчув, що стихію треба більше контролювати. Коли підійшли на Майдан, одразу строковикам-вевешникам кажемо: „Хлопці, краще тікайте“. Вони послухалися».

І ще одну...

Олександр Данилюк: «Було зрозуміло, що на вихідні варто очікувати на мільйонний Майдан. Треба було не дати перетворити протест на європейську дискотеку. Ми бачили своєю задачею: коли збереться народ, починати робити конкретні дії, направлені на досягнення конкретних незручних наслідків для режиму. Головною стратегією мала стати зупинка роботи держустанов. У цій стратегії ми керувалися не цитатами Леніна, як багато хто вважає, а тезами відомого американського стратега Едварда Лутака, викладеними у його книзі „Настанови з державного заколоту“. Існували проблеми як психологічного, так і організаційного характеру, бо захоплення держустанови — насправді це не так просто. Ми з групою активістів під приводом необхідності перемовин із керівництвом ментів щодо здачі будівлі пробилися всередину. В ефірі одного з телеканалів телефоном я повідомив, що ми вимагаємо приїзду Попова як одного з відповідальних за розгін студентів. У вестибюлі стояли звичайні менти, а за ними „Сокіл“, спецназ. Ми розуміли, що власними силами їх не виб'ємо, вони нас — теж. Патова ситуація. Хтось на Майдані зробив заяву, що захоплюють КМДА, одразу набігла купа народу, тисяч із п'ять. Тоді ми почали вичавлювати ментів — невелика група зсередини відчинила центральні двері, і ми затисли ментів між натовпом на вулиці та нашими всередині. Зліва біля ліфтів був спецназ, з яким ми проводили психологічну роботу, казали, що там тисячі людей, вони вас порвуть, бо ви схожі на „Беркут“. Вони нам: ми не „Беркут“, ми „Сокіл“. Але ж люди на вулиці — не орнітологи, розбиратися з видами птахів не будуть. Цей аргумент вони зрозуміли і звалили. Залишилися звичайні менти, яких просто змели. Ми стояли на сходах, які ведуть на другий поверх, і казали ментам, що були за нашими спинами: ми візьмемося за руки, стримаємо натовп, а ви тікайте. Вони й утекли».

Тобто три політичні організації незалежно одна від одної штурмували КМДА — нічого дивного, будова досить велика. Та й досвід її штурмів у громадських активістів накопичився чималий, коли вони вельми регулярно вимушені були силою прориватися на цілком утаємнені засідання Київради, де дерибанилася столична земля чи нерухомість.

До того ж майданна традиція в Україні ще з 2004 року велить захоплювати будинок міської влади. Можливо, саме ця традиція привела протестантів також до Будинку профспілок, який міліція не охороняла.