Розділ третій Катастрофа

Швидко смеркало. З вікна місто було як на долоні. Темне місто, тільки десь палала пожежа. Останні відблиски заходу відбивалися на куполі Храму-Музею. Я з натугою відчинила раму, розчахнула вікно.

Майже відразу, не чекаючи на запрошення, на підвіконня ляпнувся чорний птах. Скосив на мене око-намистинку, оглянув порожню кімнату, зіслизнув з підвіконня всередину й обернувся Максиміліаном.

— Він не хоче тебе в союзники, — сказала я без передмов. — Або ти мені тут, зараз, поясниш, що трапилося, або…

Він і оком не змигнув.

— Бачила, хто прийшов?

— Так…

— Тепер-то Гарольд мене точно не прийме. У нього є інший, гарний і приємний союзник — принц-деспот, — Максиміліан безсоромно поколупався в носі.

— Він збожеволів, — пробурмотіла я. — Гарольд схибився.

— Ліно, зізнайся: Гарольд ніколи не був дуже розумним.

— Зате він завжди був шляхетним… — я хотіла додати «на відміну від тебе», але стрималася. Впіймала себе на тім, що розмовляю з некромантом, як із другом; він єдиний з усіх пам’ятав Оберона. І він не укладав, подібно до Гарольда, союзу з принцом-деспотом, який багато разів намагався мене вбити й ще спробує. Він був якийсь… людський.

— Хто випустив принца-деспота з в’язниці? — запитала я рвучко.

— Ніхто. Він утік. Треба сказати, принцеса Розина вмить розірвала їхній шлюб і втекла з якимось колишнім піратом.

— Як Оберон припустив, щоб принц-деспот… — я захлинулася. — Слухай-но, я не можу більше чекати. Якщо ти знаєш, що з ним трапилося — говори!

Він охоче кивнув:

— Я тебе на те й покликав… Давай переберемося до мене в замок.

— У тебе й замок є?!

— Ну… маленький. Це недалеко, тільки треба летіти повітрям.

Я підстрибнула. Повисіла над підлогою, повільно опустилася. Від думки про те, що доведеться лізти у вікно й злітати — вперше після тривалої перерви — просто над прірвою, над ровом із забитими кілками — робилося дуже кисло.

— Що я забула у твоєму замку? Ми тут не можемо поговорити?

— У моєму замку, по-перше, спокійно й ніхто не завадить. По-друге, там повно гарної їжі та питва. По-третє… Я ж бо чудово пам’ятаю, як до тебе ставиться принц-деспот. Ти не боїшся ночувати з ним під одним дахом?