Розділ «Глава 13 Фатальний вибір»

– Бачу, що не Академія, там дурнів менше, як і вояків…

– Що ти сказав?! Ти мене дурнем назвав?!

– Я сказав про вояків, – безпристрасно повторив Теплов.

– Я знаю, мерзотнику, це ти мені ж самому на мене ж натякнув, а не на дурня Ломоносова!!! – верещав Петро.

– Ні, я натякав на військових… – повторював своє Теплов.

– Заарештувати мерзотника!!! У кайдани його – і кийками, кийками!.. На каторгу! Він образив мою величність, скривдив монарха, і ти, Розумовський, усе це чув!!! – Петро Федорович схопився за дзвіночок.

– Я, Петре Федоровичу, не чув нічого, – смиренно заперечив Кирило Григорович.

– І ти у мене в буцегарню підеш – за компанію з Тепловим своїм!

Зненацька у віддаленій стіні кабінету прочинилися потайні дверцята, з яких вискочила власною персоною Мотрона Герасимівна Стрешенцова – двоюрідна сестра Кирила Григоровича Розумовського і водночас – одна із царських фавориток. Теплов остовпів, як громом уражений. Мотрона Герасимівна була у формі унтер-офіцера Преображенського полку: Петро Федорович дуже полюбляв бавитися, наряджаючи коханок у чоловічі плаття.

– Петенько, Петрунько, та ти що?! – з порога почала Мотрона Герасимівна високим командним голосом. – Хіба ж можна таких поважних панів – та раптом у кайдани? Та ще й кийками?! А на каторгу?! Що за примха спала на думку Вашій Величності? Відпочити вам потрібно, государю, забагато працюєте. Чого квапитеся? Вам ще царювати й царювати, не можна отак із плеча рубати. Тож будь ласка, відпустіть панів з миром…

– Не бажаю!!! – істерично заверещав цар. – Вони зрадники!!! Відмовляються мені служити шпагою, вірою і правдою!..

– Але не всім же під прапори ставати, комусь і в тилу непогано б залишитися?

– Ні, нехай мені послужать там, де я скажу! – вередував Петро Федорович.

Але Мотрона Герасимівна не поступалася. Мило зашарівшись, вона впевненою ходою підійшла до Теплова й Розумовського, взяла їх під руки й ласкаво мовила:

– Петенько, я викрадаю у тебе Григорія Миколайовича й Кирила Григоровича!

– А я не згоден… – спробував заперечити цар.

– А хто в нас сьогодні головний?! – вміло застосувала чарівну фразу Мотрона Герасимівна.

– Ви! – слухняно гаркнув Його Величність.

Ніхто не очікував такого обороту – ні розгублений гетьман, ні здивований Теплов, ані розлючений цар. Монарший гнів немовби рукою зняло, Петро Федорович із видимою байдужністю промимрив:

– Що ж, бачу, всі мене зараз зраджують… Учора он сука улюблена подохла, до цього моя дурепа Катька в чужій постелі черевце нагуляла, тепер ти своєму государеві не даєш показово скарати двох непокірливих йолопів… Але гаразд, Мотько, забирай цих мерзотників і геть з очей моїх, геть пішла!