Розділ «Глава 13 Фатальний вибір»

Нарешті Кирило Григорович прибув до заповітних дверей. Охорони біля входу не виявилося. Він постукав – відповіді не було. Постукав ще раз – результат той самий. Невже його розіграли?!

Зненацька двері відчинилися, й на порозі виникла сама государиня – одна, без прислуги, у мереживному очіпку, довгій сорочці й атласному рожевому халаті з соболиною облямівкою. Катерина виглядала утомленою, величезні темні кола під очима не могли приховати навіть білила, рясно накладені на шкіру. Так само помада не скрадала синяву губ…

А широкий халат – роздуте вагітністю черево…

Ах, он воно що!.. Втім, цар про це говорив… тобто, кричав… здається…

– А-а-а, це ви, Кириле Григоровичу? Що ж, проходьте.

Цариця жила у великої неправильної форми кімнаті з вузьким віконцем і малюсіньким каміном. її помешкання було майже зовсім позбавлене меблів. На вузькій коминковій полиці стояло два бронзових свічники й невеликий годинник з купідонами, біля ліжка сиротливо вишикувався стос книг – просто на підлозі.

Та що ж це таке?! Що за моторошна вбогість?!

– Като, це вам! – він простягнув букет дивовижних орхідей і коробку солодощів. Государиня взяла орхідеї й гидливо кинула на ліжко, зате коробку з марципанами жадібно схопила й заходилася квапливо розривати впакування.

– Як ви поживаєте, Като?..

Цариця відірвалася від подарунка і з цікавістю подивилася на співрозмовника. Глянувши в її виразні очі, Кирило Григорович потонув у них зовсім як у молодості. Він не відводив погляду від цієї жінки й просто чекав, що буде далі. Йому було однаково, як виглядає Катерина Олексіївна, від кого вона вагітна і що думає про нього.

Як і колись, він був уражений її поглядом.

– Може, чаю? – запитала цариця.

– Так, – машинально погодився він.

Вона подзвонила, через кілька хвилин у кімнаті з'явилася неохайно вдягнена заспана покоївка.

– Чаю, – коротко наказала цариця.

Перед ними з'явився невеликий столик, таця з порцеляновим чайником, срібною цукорницею, одним порцеляновим блюдечком, на якому лежало два шматочки печива, двома чашечками без блюдець і одною срібною ложечкою.

Побачивши настільки принизливу вбогість й відверту жадібність, з якою Катерина Олексіївна пожирала марципани, витягнуті з немилосердно роздертої коробки, найменші залиплої романтичного настрою гетьмана розвіялися остаточно. Під час чаювання вони обмінялися декількома короткими, незначущими фразами. Коли чай був випитий, цариця підвелася і, відсапуючись, мовила:

– Ну що ж, Кириле Григоровичу, дякую, що відвідали.

Гетьман церемонно вклонився й поквапився піти геть – ледь утримуючись від переходу на біг… Тепер його найбільше цікавив вибір подальшої лінії поведінки: зараз можна або в дурнях залишитися, або піднятися… дивлячись по тому, що вибереш!..

Анічков палац, Санкт-Петербург, квітень 1762 року.