Розділ «Глава 8 Рай земний»

Пустоцвіт [Серія:"Історія України в романах"]

Рай земний

Зимовий палац, Санкт-Петербург, кінець січня 1744 року.

– І коли зрозумів Антипко, що не тільки ягничку відшукати не зможе в отакій темряві, але й виходу з лісу, то сів на землю й гірко заплакав.

Олексій зробив крихітну паузу, щоб перевести подих і заразом перевірити, наскільки уважно слухає його государиня. Імператриця поринула в слухання повністю, тому округливши очі й перейшовши на змовницький напівшепіт, оповідач продовжив:

– Як раптом донісся до бідолашного пастушка чи то сміх, чи то спів, але разом з тим ще якісь дивні звуки. Перелякався Антипко чи не до смерті. Дійсно, хіба ж стануть добрі люди танцювати та співати глухою ніччю посеред лісу дрімучого?! Втім, нічого іншого не лишалося бідолашному хлопцеві, крім як піти та подивитися, хто ж це там веселиться. Бо інакше лишалося тільки сидіти посеред темного лісу на сирій землі та ридати від розпачу над своєю гіркою доленькою…

– Ой, Олесю, страшно як! – прошепотіла побілілими від переляку губами государиня, після чого зовсім дитячим жестом схопила оповідача за пальці правої руки й стисла щосили.

Сира холодна зима була тому причиною або щось інше, однак через пару тижнів після Різдва Єлизавета Петрівна дуже захворіла. Напади жорстокої мігрені накочувалися один за одним, поступово зливаючись у безперервний шквал болю, від якого не рятували жодні ліки, й навіть старе добре токайське не справляло належного ефекту. Занедужавши, імператриця відставила геть усі державні справи, довіривши керування своїм царедворцям і не маючи сил утрутитися навіть у найнезначніші дріб'язки. Сама ж проводила дні в постелі, цілком і повністю занурившись у хворобу й благаючи Бога лише про те, щоб нестерпні страждання скоріше припинилися.

Єдиний, кому вдавалося хоч якось полегшити її хворобливий стан, був Олексій Розум. Ні на крок не відходячи від своєї «панночки» (як називав фаворит государиню), він вигадував різні розваги: на бандурі грав (на жаль, якось застудившись, колишній хорист утратив свій дивовижний голос, але музичний слух залишався при ньому), співаків в опочивальню кликав, з ранку до вечора читав уголос «Житія святих»…

Втім, найбільше Її Імператорській Величності подобалося, коли Олексій відсилав усіх геть, відкладав убік важкий фоліант і заходився розповідати всілякі небилиці—а треба зазначити, що у цій царині він був великим майстром! Причому Єлизавета Петрівна просила розповідати історії якомога страшніші: про упирів і утоплениць, про перевертнів і чортів, про домовиків і лісовиків, про мавок і русалок, про хух і потерчат, про полісунів і болібошек, про незліченні скарби, що надійно охоронялися мерцями, про відьомські підступи проти роду людського… та й загалом геть про все-все-все!

От і зараз фаворит сплітав інтригу чергової оповідки:

– Пішов Антипко на звуки, намагаючись не надто шуміти, на гілки сухі не наступати, щоб не видати своєї присутності в нічному лісі. Ішов він так, ішов, доки не опинився на узліссі широкої галявини. Визирнув з-за дерева й побачив, що на галявині тій в сріблястому місячному сяйві танцюють мавки з навками! Танцюють та сміються тонко-тоненько, немовби дзвіночки сріблясті заливаються. їм добре, зате самому Антипку не до сміху: бо якщо на красунь-мавок дивитися можна навіть із задоволенням, то коли навки до пастушка спиною оберталися, бачив він, що спин у дівчат цих немає, а тому всі нутрощі видно як на долоні.

– Ой, Олесеньку, страсті які! Ах ти ж Господи!.. – після цих слів Єлизавета Петрівна рвучко осінила себе хресним знаменням. Втім, слухала оповідача як і досі з величезною увагою, перериваючи лише отакими емоційними вигуками.

Імператриці все почуте було в дивину. Перш ніж потрапити на виховання до месьє Рамбура й отця Дубянського, Єлизавета Петрівна була віддана під опіку нянькам, яким суворий батько – Його Імператорська Величність Петро Олексійович суворо заборонив частувати вихованку всілякими «шкідливими» вигадками. Прислуга потихеньку шпигувала одне за одним, у випадку найменшої провини доповідь про виявлене «свавілля» летіла просто до Таємного приказу – а тут із порушниками найвищої волі не церемонилися… Тому няньки навіть найменших вільностей у спілкуванні з вихованкою собі не дозволяли. Хіба що мати в рідкі приїзди лякала неслухняну пустунку чудовиськами небаченими – тільки й усього!

Зате Олексій Розум усіляких казок і небилиць знав превелику безліч. Ішли спогади ці з дитячих років, коли він разом з іншими хутірськими підлітками ходив у нічне, де хлоп'ята тільки тим і займалися, що лякали одне одного до дрібного тремтіння й скреготу зубовного всілякими жахливими історіями…

– Отож сидить Антипко в кущах ні живий, ні мертвий, витріщеними очима за веселощами лісовичок спостерігаючи. Як раптом з верхівки ялинки величезний сич спорхнув, розправивши крила широкі, підлетів до того місця, де Антипко сховався, прохухав тричі й дзьобом величезним клацнув. Сполошилися мавки з навками, до кущів підбігли, пастушка схопили, на галявину в місячне сяйво витягнули, обступили з усіх боків та й заходились вимагати: «Танцюй з нами, інакше не жити тобі більше на цій землі! Залоскочемо тебе до напівсмерті, а там і розірвемо!»

Знав юнак, що не можна в жодному разі з дівами лісовими зближуватися. А піде з ними людина танцювати – так закружляють, що впаде від цих скажених танців замертво. Почав він благати мавок з навками, щоб залишили у спокої бідолашного пастушка, якому нічого іншого й не потрібно, тільки б відшукати заблукалу ягничку, та лісовички на своєму наполягають: «Пішли танцювати, бо залоскочемо, розірвемо, не помилуємо!.. Іди негайно ж з нами, інакше померти тобі смертю передчасною от на цьому самому місці». Що було робити бідолашному Антипку, якщо мавки з навками на своєму наполягали?!

– Ой, Олесю, до чого моторошну історію ти вирішив розповісти сьогодні!.. Я просто сама не своя від переляку, – чесно зізналася государиня, мерзлякувато кутаючись у пухову ковдру. Втім, фаворит прекрасно розумів, що Єлизавета Петрівна не обговорює з ним почуте й у жодному разі не засуджує за подібний вибір казки, а всього лише провокує скоріше продовжувати. І він продовжив несподівано гучно:

– І в той самий момент, коли пастушок уже зовсім розпрощався з життям, над галявиною раптом прогримів голос, перекриваючи лемент лісовичок: «Облиште його у спокої! Він мій тепер, не ваш!» Одразу кинулися мавки з навками врозтіч, і опинився юнак посеред галявини сам-один. Озирнувся несміливо – і побачив, що від старої-престарої вільхи, стовбур якої колись давним-давно розколола блискавка, у напрямку до нього рухається жінка краси небаченої: сукня біла із сукна найтоншого на ній не ворухнеться, довге чорне як смоль волосся, квітами живими прикрашене, до самої землі плащем спускається, руки бліді вперед витягнуті. Ступає вона по землі – немовби повітрям пливе: жодна билинка під нею не підминається, тінь на землю від її тіла стрункого не падає. Зрозумів тоді пастушок, що з'явилася перед ним сама цариця над усіма мавками й навками…

Фаворит продовжував розповідати в тім же дусі, Єлизавета Петрівна слухала, затамувавши подих, і жваво уявляла на місці героїв неймовірної історії їх двох. Вона була тією самою царицею лісовичок, що врятувала від неминучої загибелі не якогось безвісного Антипка, а гарненького Олеська-Пастушка, що безнадійно заблукав у нічному лісі в пошуках зниклої ягнички!.. І не тільки від загибелі врятувала, але коли юнак відгадав три мудровані загадки – розповіла, як відшукати в лісі древній скарб. А перед самим світанком, перш ніж станути у вранішніх променях червоного сонечка, запросила пастушка приходити в нічний ліс іще, коли місяць знов повну силу набере: мовляв, дуже їй хлопець полюбився…

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Пустоцвіт [Серія:"Історія України в романах"]» автора Литовченко Т.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Глава 8 Рай земний“ на сторінці 1. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи