Розділ «Глава 13 Фатальний вибір»

– Ти несправедливий, Олесеньку: государ наш Таємну канцелярію скасував, безневинних з каторги повернув. А ще багато чого задумав: і війну припинити, і дворянство піднімати… Дворяни в армії служити не повинні, вірно! Я «Маніфестом про вільність дворянства» вдома зачитувався…

– От і сидів би вдома, і читав би тихесенько той маніфест.

– Олесеньку, ти просто давно вже у вищих сферах не обертався! Живеш затворником, духу змін не розумієш.

– Ой, Кирилко, як би не вилізли тобі ці зміни боком! Ой, горе буде, якщо захочеш зробити – а не вийде!..

– Та я завтра ж на прийом до імператора піду, важливі питання з ним обговорю… До речі, що чутно при дворі? Як там Катерина Олексіївна?

Втім, від такої розмови колишній фаворит ухилився, промимривши сумно:

– Сам побачиш… А поки йди і не надто широко плани свої перед царем розгортай. І ще пам'ятай: каторги від старих засуджених звільнили – тепер їх новими заповнювати потрібно!.. Ну та добре, утомився я, спати піду. І ти йди відпочивати, Кирилко: пізно вже.

Засмучений Кирило Григорович поплівся у відведені йому апартаменти, повалився на притулену до стіни кушетку, глибоко замислився й одразу ж заснув.

Зимовий палац, Санкт-Петербург, квітень 1762 року.

Зустріч із монархом привела Кирила Григоровича у стан справжнісінького шоку.

Петро Федорович приймав гетьмана в Малому кабінеті. Частину й без того нечисленних меблів звідси винесли, від колишньої пишноти залишилися тільки стіл і два стільці. Государ метався по приміщенню на негнучких ногах, тож найбільше скидався на безглуздий гігантський циркуль. От що повідомив по ходу біганини ожилий «вимірювальний інструмент»:

– Кириле Григоровичу, як добре, що ти прибув так скоро! Радий, надзвичайно радий – давай-но до справи… Хочу повідомити наступне. По-перше, нам треба припинити руйнівну війну проти Англії й Пруссії – годі, навоювалися!

– Абсолютно згоден, Петре Федоровичу. Я от хотів…

– Не перебивай, Кириле Григоровичу, я ще не все сказав!!! Тому вимагаю вислухати мене. А вже потім, якщо я тобі дозволю, говорити будеш ти. Тобі все зрозуміло??? Не чую!!!

– Мені все зрозуміло, государю, – відповів Розумовський приглушеним голосом.

– Отак от краще, а то розпустила вас усіх моя тіточка мені ж на голову… Кожен, бач, командувати намагається!.. А до речі, про що це я?!

– Ви говорили про війну, Ваша Величносте, – нагадав Розумовський.

– Про яку таку війну?! Я просив не перебивати мене!!! Якщо хочеш звернутися, то будь ласка робити це за статутом! А-а-а, от, згадав: я бажаю припинити руйнівну війну проти Англії й Пруссії. По-друге, у найближчому по припиненні війни майбутньому я маю намір, випросивши у Фрідріха Прусського відповідні вказівки, напасти на Данію, а якщо буде потреба – то навіть на цілий союз держав! Он як!

Государ вичікувально замовк. Він явно очікував реакції співрозмовника.

Але Кирило Григорович мовчав – адже не було команди говорити…