– Старий, ти хіба не розумієш? – відповів запитанням на запитання Тьомик. – Ми премося в самісіньке серце мексиканських джунглів! А раптом, ну, я не знаю, ягуар чи ще яка мацапура вилізе?
– Мексиканець казав, що там самі мавпи…
– Мавпи теж, знаєш, всякі трапляються.
За якусь мить у моїй голові промайнули страхітливі здогади про те, що може статися, якщо раптом мексиканські або гватемальські прикордонники впіймають нас посеред лісу з цим куцим обрізом, ні на кого не зареєстрованим, і цілим мішком контрабандного борошна. Але разом з тим я розумів, що зараз не час вступати в дискусію з Тьомиком. Крім того, воно, може, й справді не завадило б посеред ночі у тій глухомані мати за плечима хоч якусь зброю. Ну, про всяк випадок…
– Хай так… – зрештою, скріпивши серце, погодився я. – Тільки тримай його незарядженим і взагалі подалі від мене.
– Єсть тримати його незарядженим, босе! – гикнув мій напарник.
Я відштовхнувся від берега. Кільканадцять секунд ми теліпалися попід прибережними кущами, практично не просуваючись уперед. Однак уже скоро берег проковтнула темрява, а Усумансінта підхопила легку плоскодонку і потягла на північний схід, униз за течією.
4
Майже північ. Другу годину ми з напарником неквапом спускаємося вниз по течії Усумансінтою. В суцільній темряві не видно далі свого носа. Про наявність берега свідчить лиш сонне сопіння нетрів, змішане з ледь чутним плюскотом хвиль.
– Чуєш? Десь там мавпи шкребуться, – несподівано шепнув мені на вухо Тьомик.
Я прислухався. З гватемальського сторони і справді долинав якийсь шурхіт та кволе перегукування, схоже на мляве кректання мавп. Ось тут, пригадую, інтуїція сильно підкачала мене (у темряві вона у мене взагалі погано спрацьовує), бо я не відчув ніякої загрози в словах свого напарника і спокійно відказав:
– Ага.
Тьомик за моєю спиною нечутно дістав дробовика і вклав у нього два патрони. Після інциденту зі слоном я, на жаль, так і не засвоїв, що на мого в цілому флегматичного напарника нападає просто звіряче бажання убивати, коли йому до рук потрапляє справжня зброя.
– Що ти там казав? – шепотів далі Тьомик. – У них сьогодні День незалежності? Свято, значить, велике…
– Ага, – ще раз мугикнув я, навіть не здогадуючись про те, яка небезпека чигає мене попереду.
Аж тут мій напарник ні з того, ні з сього зірвався на рівні ноги і загорлав на всі джунглі:
– Ну, то треба привітати тих милих гватемальських мавпочок святковим салютом!
Вигук Тьомика електричним розрядом розітнув тонкий пласт нічних звуків над Усумансінтою, сплетений із стрекоту цикад, слабкого плюскоту води об борт плоскодонки та шереху листя і трави у хащах. Ті звуки були настільки тихими, затушованими, що їх цілком можна було назвати тишею, а не звуками.
Від несподіванки я аж підскочив, рвучко обернувся і крикнув:
– Що-о?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Навіжені в Мексиці» автора Кідрук М.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Про мавп, борошно і гватемальський День незалежності“ на сторінці 7. Приємного читання.