Розділ «Про мавп, борошно і гватемальський День незалежності»

– Нам треба порадитись, – я кивнув на Тьомика, – і все гарненько обміркувати, сеньйоре. Це дуже серйозна справа, знаєте… возити борошно.

Волохатий борець за справедливість і гватемальських голодуючих, не тушуючись, вийняв з кишені товсту пачку баксів і тут же відрахував мені тисячу.

– Це завдаток. Після доставки товару отримаєте вп’ятеро більше.

Секунду – не більше – я ще вагався, а потім хутко сховав гроші до кишені.

– Ми згодні! Тьомо, вставай, є робота.

Мій напарник важко підвівся і, метеляючи руками, мов вітряк, плюхнувся на крісло поряд.

– Де я? – спитав він.

– Чіапас, Мексика.

– Шо-о?

– Мексика, чувак…

Затим Артем скривився, зрозумівши, що все, що його оточує, зовсім не сон.

– Ось цей аміґо щойно запропонував нам роботу, – я метельнув рукою в бік розмальованого велетня, – возити борошно до Гватемали.

Тьомик від сильного почуття вдячності поліз до велетня обніматися, так, наче все життя тільки й мріяв, щоб сплавляти борошно до Гватемали. Мексиканець замахав руками і ледь не закричав, але я встиг вчасно перехопити вщент захмелілого Артема і всадовити його на місце.

– Пробачте… – розгублено промурмотів я.

Мексиканець встромив у мого напарника лютий погляд, але, зрештою, стримався…

– Спускатиметесь вниз по Усумансінті за течією, – пояснював він далі. Тьомик тим часом зосереджено колупався пальцем у мисці салату, що стояла перед ним на столі, виловлюючи поодинокі горошини. – Я надаю у ваше розпорядження власний транспортний засіб – плоскодонку. Вона стоятиме, припнута на причалі, ось тут, – велетень помітив фломастером якесь місце на карті. – Плисти треба ось сюди, – на карті з’явився ще один жирний хрестик. – Для того, щоб вам легше було відшукати моїх дилерів, яким необхідно буде відвантажити борошно, я дам вам GPS-навігатор. У місці висадки буде встановлено маячок, ви без проблем побачите його на електронній карті.

Я уважно роздивлявся дуже детальну, очевидно, військову мапу, на якій показано Чіапас та чималий шматок Гватемали.

– До плоскодонки я вас довезу сам. На човні буде мотор, але по дорозі вперед старайтеся не запускати його – застосовуйте тільки в екстрених випадках. Краще прослизнути непоміченими…

– Чого? – прискіпався я.

– Ну то все, щоб… щоб не платити мито… Зате по дорозі назад, коли будете уже без вантажу, можете диркати, скільки влізе. Пристанете до правого берега навпроти Яхчілану. Це старі майянські руїни, людей там немає. Бажано зробити все до світання, GPS-навігатор допоможе вам розшукати в темряві моїх дилерів. Як я вже сказав, у місці вивантаження буде залишено спеціальний маячок. Біля нього вас зустрінуть мої гватемальські друзі. Скажете пароль: «Harina para los hambrientos!».[41] «Harina para los hambrientos!» – запам’ятали? Віддасте товар, заберете половину грошей за доставку, другу половину отримаєте у мене після повернення.