Розділ «Про мавп, борошно і гватемальський День незалежності»

– Чого враз?

– Ну… – спочатку зам’явся здоровань, але зрештою сказав правду: – Вони нещодавно з якогось дива замочили кількох ні в чому не винних американців, ловців мартишок та всякого іншого лісового дріб’язку, і тепер ніхто не хоче возити товар через джунглі.

– І що у вас за бізнес?

– Власне, це і є мій бізнес.

– Возити товар через джунглі? – підозріло перепитав я.

– Так, – кивнув велетень.

– І що за товар?

Тут мексиканець зам’явся ще більше.

– Ну, цеє… е-е-е… – він гарячково намагався щось вигадати, але ресурсів у макітрі явно не вистачало. – Борошно! – нарешті надумався він.

– Борошно?

– Так! Контрабандне борошно у Гватемалу. У них там дітки голодують.

– Вперше чую.

– О-о-о, знаєте, так голодують, що просто… просто…

– Просто що?

– Хм… Пухнуть! Знаєте, просто беруть так і пухнуть. Роздуває ледь не втричі. Деякі не витримують і лопаються. Треба помогти… діткам.

«Ой, – думаю, – какіє ми нєжниє». І зиркаю на волячу шию мексиканця, кілограмові біцепси і татуювання черепів на передпліччях. Дуже він був схожий на ревнителя гватемальських голодуючих.

– І що конкретно треба зробити? – питаю.

– Перевезти мішок борошна через Усумансінту і віддати дилеру на правому березі. Все!

Я замовк, роздумуючи. Мішок, значить. Борошна. Затуманений алкогольними парами мозок підсвідомо вчував якусь каверзу.

– Справа нікчемна! Раз-два і впорались! – галасливо і зовсім непереконливо продовжував мексиканець. – Вас ніхто не запідозрить, а навіть якщо хтось щось і подумає, прикинетесь американськими недотепами-туристами. Тим більше, переправлятиметесь ви 18-го вересня, в День незалежності Гватемали. На всьому правому березі ви не знайдете жодного тверезого гватемальця!