– Хто він?
– Дон Педро!
– Ні-і-і, звісно, що ні, – впевнено заявив мій напарник. – І моя мама тут ні до чого…
– Ти певен?
– Ти про маму?
– Та ні, блін, про дона!!!
– Певен. На всі сто. Ну, охоронці, щоправда, відкрили по мені стрілянину, коли я востаннє вилазив з вікна її спальні й драпав через садок, але я впевнений, що то виключно через бабки.
Я похолов.
– Коли… к-к-коли це було?
– Та десь кілька годин тому…
Я ледь не вмер на місці. Не мав сили навіть лаятись. Мені хотілось плакати, ридати ридма. Я раптом усвідомив – те, що залишиться від мене й Тьомика, коли нас знайде дон Педро Сесіліо Рамірес, можна буде змести на газетку і розвіяти на вітрі.
– Господи, та за що ж це все мені?! – застогнав я.
– Та все нормально, чувак, не парся!.. Їдь тільки швидше.
– Все нормально?! Все нормально?! – закричав я. – У нас у багажнику півлимона дона Педро Раміреса, найкрутішого мексиканського наркобарона, а кілька годин тому ти нашампурив його дружину! Вчетверте, чорт забирай, вчетверте!!! Нормальніше, знаєш, уже й не придумаєш!
Я осатаніло тиснув на газ, перелякано здригаючись щоразу, коли дзеркальце заднього виду вихоплювало виблиск фар кожного нового авто, що рухалось позаду нас. Дорога, швидкість, мерехтіння стовпців за вікном, які завше заспокоювали мене, цього разу не мали жодного седативного ефекту.
Через сорок хвилин ми, не спиняючись і навіть не пригальмовуючи, пролетіли Пуеблу й рвонули далі на південь, видираючись в гори Оахаки. Це було божевіллям мчати на такій швидкості абсолютно незнайомим гірським серпантином та ще й вночі, але я волів за краще зірватися з кручі, аніж потрапити в лапи дону та його головорізам.
– Та все ж таки, звідки гроші? – схлипуючи, поцікавився я.
– Після того як ти поїхав, – спокійно почав розказувати Тьомик, – я взяв таксі і чкурнув до маєтку. Прокрався крізь садок, видряпався на другий поверх, ну і прослизнув в спальню сеньйори Рози. Потім ми кохалися, – у цьому місці я думав, що продавлю педаллю днище «Доджа», хоча Тьомик варнякав буденним, розслабленим голосом, наче про недільну рибалку розказував, – до речі, це вона й розповіла мені про твій домальований нуль і про те, як все розкрилося. А потім я побачив, що наша сумка з грішми стоїть на столику коло їх ліжка. Ти би бачив їхнє ліжко, чувак! Справжній сексодром! Тож я цмокнув на прощання мексиканочку, взяв сумку і забрався звідти. Їм не убуде, чувак…
Я зрозумів, що помиратиму повільно і в жахливих муках. Але це ще було не все.
– Наступного дня я встиг оформити її лишень один раз, коли до спальні увірвалася охорона. Певно, дон несподівано повернувся зі столиці. Довелося драпати відтіля під шквальним вогнем.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Навіжені в Мексиці» автора Кідрук М.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Чорне золото Мексики, або Як усе починалося“ на сторінці 24. Приємного читання.