Розділ «Як справжні мужики в коханні освідчуються»

Знаєте, іноді мій Тьомик буває страшенно впертим. І за це я його кріпко поважаю.

– Так, – непохитно відказав мій напарник.

10

За два тижні мій напарник, гепнувшись з Білосніжки ще тридцять чотири рази, вже більш-менш пристойно тримався в сідлі. Останнього дня, протягом трьох годин промотавшись по полю впевненою риссю, спітнілий Артем спішився і захекано заявив, що нарешті повністю готовий до освідчення. Я мовчки кивнув, поплескав його по плечу і подався на пошуки чорної троянди.

Хоча проминуло ще два дні, поки я відшукав квітковий магазин, який погодився гарантовано постачити мені чорну метрову троянду до вказаної дати. Після цього залишалося одне – призначити цю дату.

– Я думаю, на наступні вихідні, – сказав Тьомик, насилу стримуючи хвилювання. – Остання субота вересня.

– Хай буде остання субота, – погодився я, після чого уточнив останні деталі нашого плану: – З самого ранку, аби застати Альону вдома, подзвониш їй на домашній і скажеш, щоб спустилася до входу в під’їзд рівно о десятій. Вигадуй, що завгодно, говори, що хочеш, благай, вмовляй, але вона має спуститися.

Тьомик похнюпився і дещо зблід.

– А якщо вона вийде не сама?…

– Вася?

– Вася.

– Васю я беру на себе, – сказав я, гордо випнувши підборіддя, а потім продовжив: – Після того, як вона спуститься, я тобі подаю сигнал, і ти плавно виїжджаєш з-за рогу. Під’їжджаєш, намагаючись постійно триматися правим бортом до своєї красуні, спішуєшся, стаєш на одне коліно і вручаєш троянду. Ясно?

– Ясно. Але Вася…

– Я ж сказав: не думай про Васю.

– Ну, тоді ясно.

– Ну, тоді все, репетируй промову.

І ми розбрелись по хатах.

Хотілося б, щоби на цьому все закінчилось, але в ніч із п’ятниці на суботу Тьомик знову безцеремонно розбудив мене посеред ночі.

– Бляха, ти совість маєш? Ти хоч знаєш, котра зараз година?! – гарикнув я у трубку.

– Максе, це питання життя і смерті, – кволим голоском пробелькотів мій напарник.