TextBook Запрігши батькового коня у віз, поїхав Ілько по лікаря, батька свого вдома лишив, бо дороги він міг уже й не витримати.
«А чим батько хворий?» – спитався відразу ж лікар в Ілька.
«Його дуже побили».
«А хто побив? Як батька звати?» – перепитав лікар.
«Батька звати Ксень Чуйко. Побили, бо не хотів іти до колгоспу».
Лікар як почув, що сказав Ілько, та й зразу ж і сів назад на своє місце.
«Ну, то йди собі до батька, та й помагай йому сам, як можеш, бо я не поїду, – відмовився, – бо твій батько – куркуль, одноосібник!»
«Який куркуль?! – закричав Ілько. – Він собі хазяїн був!»
На той галас із сусідньої кімнати ввійшов іще один дядько, там через сіни була сільська рада.
«Хто це тут кричить?» – спитав.
«Та… син Ксеня Чуйка, куркуля, він хоче, щоб я їхав рятувати його батька, бо той противився владі – і його побили!»
«А-а-а, так ти – Чуйків син? Їдь собі додому, поки ми ще добрі, йди собі звідси! А як будеш кричати й виступати тут, то ми ще й до тебе прийдемо! Поїдеш разом із батьком своїм у Сибір!»
І злякався, Міловице, твій Ілько, щоб не побили і його, як батька. Бо помогти батькові він уже нічим не міг.
Розвернув Ілько назад батькову коняку та й поїхав. А за добу Ільків батько, Ксень Чуйко, помер, бо повідбивала йому влада за непослух печінки, і тепер чи так, чи інакше він мусив іти «до гурту» – на сільський цвинтар. За батьком зразу ж померла й твоя свекруха Текля, дісталося і їй, бідній.
Добро Чуйків, зароблене ними тяжкою працею коло землі й худоби, нова влада віддала в колгосп, і не дісталося вам із Ільком нічого…
Найменших сестер забрала до себе Ількова сестра Олександра, бо з доброї хати Чуйків залишилася тепер одна пустка…
* * *Пам’ятаєш, Міловице, як після випадку із Ксеньом Чуйком останні в селі одноосібники «добровільно» всі позаписувалися у колгосп, злякалися?
А тоді влада вирішила провести позапланову м’ясозаготівлю.
Ходили ті ж дядьки, що вбили Ількових батьків Теклю й Ксеня, від двору й до двору, та й переписували у книжку, що й кому треба здати для держави. А тоді верещали по хлівцях наполовину вгодовані свині і мукали корови; і плакали по хатах жінки, прощаючись зі своїми годувальницями.
І ти, Міловице, дуже терпла за своєю коровою, бо ж врятувала вона колись була всю вашу сім’ю від голоду.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Необдумана Міловиця» автора Луценко З.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина 3 І чого ж це твоя хустка та така дуже стара стала, необдумана Міловице?“ на сторінці 12. Приємного читання.