Розділ «Тінь»

Так я пройшов, напевно, з кілометр. Світла більше не стало, навколо була легка напівтемрява. Я підійшов до першого розгалуження. Загалом, нічого особливого — такий же тунель, як і той, по якому я йшов дотепер. Такий же порожній. Повернувши до нього, я нічого б не виграв, а тому пішов прямо.

— Новачок?

Я підстрибнув і обернувся, як ошпарений. Позаду не було нікого. Довелося повернутися на декілька кроків назад і обережно заглянути в інший тунель. Зліва біля стіни, безтурботно привалившись до неї, просто на кам’яній підлозі напівлежав чоловік, наче хамелеон, злившись з оточенням. Він був в лахмітті і дуже нагадував ту людину, яка висіла розіпнутою на хресті в пустелі. Я підійшов ближче, але так і не зміг зрозуміти чи це він — якщо я одягнуся так само і відрощу таку ж бороду, то теж стану його братом-близнюком.

— Це ти сказав? — Нічого розумнішого я придумати не встиг.

— Що?

— Неважливо, — відмахнувся я. — Ти хто?

— Вася, — відгукнувся мужик і усміхнувся.

— Ми вже зустрічалися?

— Навряд.

— Ти це… що це за місце?

— Ти що, на сонці перегрівся? Кажуть, воно випалює все, навіть мізки.

— Ні, не перегрівся. І мізки мої в порядку. Що це за місце, питаю?

— Місце як місце. А ти що, думав, до раю потрапив. Точно новенький.

— Ти мені голову не мороч, — починав злитися я. — Відповідай на питання. Я вже третій раз сюди потрапляю, і мені дуже цікаво знати, де. Отже, якщо ти поворушиш мізками і відповіси де я, то зробиш мені велику послугу. Мужик якось дивно почав на мене дивитися. Я не зрозумів, на що він так відреагував, але він навіть підібрався, немов готуючись втекти. — Поки не відповіси, нікуди тебе не відпущу.

— А не пішов би ти в дупу, — сердито відповів Вася. — Кажеш, третій раз?

— Так, а що? Вже утретє бачу цей клятий сон. І не можу прокинутися, поки мене не приб’є.

Мені здалося, що мужик щось дуже хоче запитати, але він так і не наважився.

— Ну, то розбий собі голову ще раз, — сказав Вася, і злості в його голосі, здавалося, побільшало. — Може, повернешся. А зараз відвали, — він підвівся, маючи намір піти, — ніколи мені тут з тобою розмовляти.

Я схопив його за плече, яке ж воно кістляве, але той вивернувся і побіг. Я за ним.

— Якщо наздожену, тобі ж гірше буде! — закричав я, але мужик тільки розсміявся. — Ну, що тобі, важко сказати?!