Розділ «Тінь»

Двигун, немов відчуваючи покладену на нього відповідальність, завівся з півоберта, і я різко рушив. Десь поряд завила міліційна сирена, котра наближалася десь попереду. На виїзді я зустрівся з нею, зачепив злегка і ще більше втопив педаль газу. Менти на мить зупинилися, вражені таким нахабством і не знаючи, напевно, чи слід їм переслідувати мою машину, але покотили до мого під’їзду. Коли я подолав половину шляху до лікарні, за моєю машиною причепився хвіст. Спочатку одна патрульна машина, потім ще одна.

Я під’їхав до лікарні, і, вийшовши з машини, заволав у всю силу:

— Хто-небудь, допоможіть!

Побачивши, що до мене наближається доктор, що вийшов на крик з «швидкої», припаркованої поряд, я замовк. Правоохоронці, що було відстали, нарешті під’їхали і, висипавши з авто, побігли до мене, тримаючи пістолети напоготові. Доктор припав до Лінди. Двоє ментів схопили мене і, скрутивши руки, прим’яли до капота моєї машини. Я вивернув голову, запитав:

— Що з нею?!

Доктор похитав головою.

— Я питаю, що з нею?!

— Мертва, на жаль, — буркнув доктор і, вставши, приречено махнув рукою двом колегам, що наближалися до нас.

— Відкачуй! — прокричав я.

— Пізно — вона вже давно мертва.