Розділ «Тінь»

— Виглядаєш жахливо, — сівши поряд на ліжко сказав Дмитро. — Що сталося?

— Зустрівся з нашим знайомим, Валерієм. Ти його, до речі, не бачив?

— Бачив гівнюка, — скривився Дмитрик, — коли сюди йшов. Так і дірявив мене поглядом, і ще чомусь посміхався. Ми його учора підстрелили, але як виявилося, йому цього замало. Як він тебе дістав?

— Просто увійшов. Я намагався тримати двері, але не зміг. Завалив мене як курча. Думав що кінець, а ж ні. Може, він зі мною грається?

— Хтозна.

— Я тобі розповідав про свої сни?

— Ні. Щось цікаве?

Я розповів про обидва сни, а заразом і про те, що трапилось уночі. Про дух Валентини, і про те, що вона хотіла мені щось сказати.

— Якщо не витягнете мене сьогодні, можете відразу ховати, — закінчив я. — Навряд чи я витримаю ще одні відвідини вампіра. Та й не думаю, що зі мною й далі гратимуться.

— Покажи шию, — попросив Дмитрик. — Так, синець пристойний, але ранки майже не видно. Житимеш.

Зітхнувши, Дмитро в подробицях розповів про те, як вони пробралися вчора уночі до клініки, і що з цього вийшло.

— А сьогодні немов нічого і не було. Ні міліції, ні х…, — продовжив він. — А цей живий, ще й посміхається. Я точно бачив, що влучив в нього, і добряче влучив, а він після цього ще й до тебе пішов. Нічого не розумію.

— Не виглядав він пораненим, — сказав я. — Можливо, трошки і… але з раною від кулі… Лайно.

— Але ти не дуже переживай, ми тут дещо з Івановичем придумали, якщо вийде вийдеш з підвалу ще вдень, а там, як поталанить. — І він протягнув мені з десяток пігулок. — Після обіду приймеш відразу всі. Після цього тебе нудитиме, температура підніметься, тоді скажеш комусь з персоналу, що тобі фігово. При твоєму стані і після цих пігулок тебе точно заберуть до лазарету. Звичайно, метод не з приємних, але іншого придумати не змогли. До вечора, має полегшати. А там як зможеш, так і вибирайся. Не звертай уваги, якщо засічуть камери, це вже не матиме значення. Машина стоятиме недалеко від виїзду з території, а ми з Андрієм, швидше за все, будемо в парку. Якщо нічого не завадить. А якщо перешкодить, то в пістолеті ще залишилися кулі, а вампіри, як виявилось, не тільки срібла бояться, але і свинцю… Принаймні, це його зупинить на деякий час. Зрозумів?

Я кивнув, ховаючи пігулки під матрац. Настрій одразу покращав. Тепер у мене був реальний шанс. Звичайно, погано, що ключів не виявилося на місці, але головне не спосіб як вибратися, головне — сам факт.

— Не знаю, — Дмитро дістав із-за пазухи ніж, — знадобиться тобі це чи ні. Якщо все піде нормально, то в лазарет ти його все одно не пронесеш, але краще візьми.

Я узяв і поклав його просто під ліжко. Звідти, мені здалося, буде простіше дістати.

— Ну, от і все, — підсумував Дмитрик. — Треба йти.

— З Андрієм все нормально? — спитав я.

— А з тобою? — питанням відповів він.